Більше тижня батьки не пускають дітей на навчання в Стобихівці. Таким чином хочуть вкотре нагадати владі про себе та змусити виконувати дану попередньо обіцянку – віднайти гроші для старту будівництва в їхньому селі нової школи.
Затягувати з цим просто нікуди, адже нинішній навчальний заклад заледве вміщує всіх спраглих до знань школярів, а їх – понад дві сотні, до того ж не надто відповідає сучасним освітнім вимогам: класи тісні, немає спортзалу, їдальня в окремому приміщенні. З року в рік “поповнення” лише прибуватиме, бо народжуваність тут одна з найвищих у районі. Вже тепер у місцевих сім’ях підростає 210 потенційних першачків. Тому незабаром стара школа стане схожою на рукавичку з відомої казки. А що тоді?
Селяни чудово розуміють – хорошого чекати годі. Про необхідність спорудження навчального закладу вони почали говорити не вчора і навіть не рік тому. Ще 2012-го року була виготовлена проектно-кошторисна документація. Відтоді в Стобихівці сподівалися на диво. Однак час ішов, ціни зростали, а школа залишалася тільки на папері. І ось через півдесятиліття чиновники нарешті дослухалися до голосу громади. Хоча для того останнім довелося показати норов. Минулоріч проект осучаснили, а обурених людей запевнили, що все зроблять. Аби й далі не затягувати з будівництвом і не витрачати даремно коштів, ініціативні жителі вирішили зібрати свою частку потрібної на початок суми в кілька мільйонів гривень, решту мали віднайти в районному і обласному бюджеті. Стобихівці свою частину роботи успішно виконали, поклавши до загального кошика 600 тисяч! Проте замість того, щоб підтримати їх, представники влади затіяли між собою суперечки: а чи потрібна на Камінь-Каширщині така дорога школа і звідкіля брати гроші на будівництво? Нагадаємо, за новими розрахунками проект оцінили в понад 83 мільйони гривень (п’ять років тому це вартувало 44 мільйони). Тож поки посадовці не можуть дійти згоди, громада протестує…
Немає грошей – нема і школи!
На місцевому рівні проект вважають не підйомним. Це, звісно, правда, якщо говорити про загальну суму. Але на першу пору достатньо й 2-3 мільйони, щоб закласти фундамент, а далі вже шукати кошти в держбюджеті. Зокрема, у лютому 2018 року голова Камінь-Каширської РДА, він же депутат обласної ради Валерій Дунайчук, направив депутатський запит, у якому просив виділити гроші, аби розпочати зведення школи в Стобихівці, а також ряду інших об’єктів: “…Вартість об’єкта є непід’ємною для місцевих бюджетів, тому з ініціативи батьківського комітету тутешньої школи на території Стобихівської сільської ради у 2018 році юридично зареєстрований благодійний фонд “Стобихівський пролісок”, на рахунку якого є вже близько 600,0 тис. грн. для початку будівництва навчального закладу. Початок будівництва надасть змогу в майбутньому залучити ресурси державного фонду регіонального розвитку. Орієнтовний обсяг фінансових ресурсів з обласного бюджету – 5 млн. грн”.
Тоді він був підтриманий депутатським корпусом облради. Згодом Валерій Савович озвучив дане питання і під час засідання бюджетної комісії, котре відбулося 2 квітня, зазначивши, що для початку будівництва школи область має виділити 1 мільйон гривень.
У відповідь радник голови обласної ради В’ячеслав Рубльов зауважив, що “депутатський корпус облради підтримує жителів села… Але чому ця школа не була внесена в перелік об’єктів, що фінансуються з державного фонду регіонального розвитку (ДФРР)?”
Попередник апелював: “Внесена, але не пройшла”.
На це пан Рубльов резонно уточнив, що вирішують все в ОДА: “Я пам’ятаю школу в Осівцях, коли ми так само починали будувати і не було внесено в ДФРР, потім з боями цей об’єкт вносили. Так давайте працювати конструктивно”. Як працює владна вертикаль, напевно, пояснювати не треба? Могли домовитися? Могли. Чому не вдалося? Знову питання.
“Коли ми почнемо працювати конструктивно… Ви мені скажіть, в ДФРР скільки об’єктів навключали нульових, там чисте поле. Я був на цих об’єктах, там нічого немає. І жодна громада там нічого не вкладає. І вони проголосовані, і буде хтось там щось робити. Ну так не може бути?! Там, де громада зібрала вже шістсот тисяч, і там де нуль. І пріоритет віддається нулю”. Рубльов закинув камінчик в огород виконавчої влади з претензією, чому затягують будівництво нової школи в Стобихівці.
Наостанок В’ячеслав Володимирович висловився про неможливість виділення в цьому бюджеті такої суми та порадив, аби в обласній державній адміністрації таки відшукали спосіб профінансувати будівництво об’єкта із ДФРР, здійснивши, до прикладу, “перекидку” коштів із менш важливих об’єктів.
Очільник представницької гілки влади району вдався до останнього аргументу: “– Де таке було, щоб хтось з громади збирав шістсот тисяч?! Де таке було в області, покажіть приклад?!” … Народний депутат (Констанкевич) підтримує і пообіцяла, що виділить кошти, орієнтовно мільйон гривень на співфінансування. Для того, щоб почати роботи, на сьогоднішній день виділіть хоч мільйон з обласного бюджету! Шістсот тисяч є, з фонду соцеконому буде мільйон. Два з половиною мільйони! Можна починати роботу… ПКД є, експертиза пройдена, повернули на доопрацювання… через тиждень-два вона буде готова. Школа вартує 83 мільйони. Але це не за один рік, не за два буде будуватися школа”.
Та комісія з питань бюджету залишилася непохитною. Вдовольнилися протокольним рішенням і обіцянкою, що направлять лист в ОДА з проханням внести зміни в перелік об’ктів, що фінансуватимуться з ДФРР.
Наступного дня, тобто 3 квітня, класи стобихівської школи спорожніли. Батькам набридло чути лише обіцянки і не бачити конкретних результатів. Тому вони вирішили не пускати дітей на уроки. А самі подалися доносити свої вимоги до волинських народних обранців під час чергової сесії обласної ради, котра відбулася 4 квітня.
Однак і там попри палкий виступ голови Камінь-Каширської РДА, який доводив, що школа знаходиться в аварійному стані, актового та спортивного залів немає, тож треба щось робити, загальний висновок напрошувався один: “Грошей немає, але ви тримайтеся!”
У свою чергу голова Волинської облради Ігор Палиця назвав будівництво занадто дорогим… і запропонував переглянути подібні проекти, які на сьогодні планують реалізувати в області. “… Ми не будемо займатися гігантоманією”, – сказав він. На жаль, для фінансування проекту стобихівської школи вільних коштів облрада не має.
Хоча, зрештою, депутати і проголосували за запит Валерія Дунайчука.
Поки чиновники чубляться, стобихівським дітям залишається й надалі тіснитися в старій школі-рукавичці.
То в чому винні люди?
Звісно, не оминули ми увагою жителів Стобихівки, адже саме останнім найбільше болить, в яких умовах навчаються їхні діти. Прокоментувати ситуацію журналісти попросили голову батьківського комітету, керівника благодійного фонду “Стобихівський пролісок” Сергія Сухацького.
– Поки результатів жодних. Батьки продовжують протест. Нам відразу говорили “доробляйте проект, будемо будувати”. Проект майже доробили. Тепер кажуть “давайте інший проект, бо цей вже дорогий”. При такій логіці потрібно знову викидати гроші. Проходити всю процедуру спочатку. А це відтягування часу… Батьки стоять на своєму. Був договір, що ми збираємо гроші, область дає частку, район. Знаєте, всі просто шоковані. Конкретних пояснень у Луцьку так і не почули. Єдине, що зрозуміло, за таким проектом будувати вони не будуть. А як далі буде, я не знаю. Хай чиновники сідають за стіл перемовин і домовляються, – розповідає пан Сергій. За словами чоловіка, такого результату можна було б уникнути, якби до думки громади прислухалися і пояснювали ситуацію доступно, нічого не приховуючи.
– Перед першим вересня ми чиновникам говорили: може варто змінити проект, адже він дорогий. Ті відповіли: “Ні, будемо будувати, переробляйте документацію. Тут папери майже готові, а грошей немає. Замкнуте коло”, – щиро обурюється співрозмовник.
Подібної точки зору і решта стобихівців. Як пояснював в інтерв’ю одному з українських телеканалів місцевий житель Михайло Осадчук, вони готові робити все: копати траншеї, коли потрібно, платити гроші, своїми руками будувати школу. Тільки аби влада нарешті зрозуміла, що селяни не лише вимагають, а й прагнуть до співпраці.
З усього цього напрошується простий, але дуже важливий висновок. Сьогодні чиновники вказують на аварійність школи, відсутність елементарних умов, нормального спортивного залу та їдальні. А що, раніше про це не знали? Знали! Однак у нас чомусь беруться за діло, коли добряче припече. Запротестували люди, про них згадали. А ні, то й добре. Менше мороки. Та через оцю пасивність страждають діти, яким доводиться зимою ходити до туалету в холодні, дерев’яні будки, харчуватися в тісній їдальні, вчити уроки поночі, в темінь діставатися до своїх домівок. Страждають батьки, особливо матері, котрі прив’язані до господарки, бо дитину треба зібрати в школу, нагодувати, повчити уроки, помити… І так увесь день. Чи болить це комусь, окрім них? Питання риторичне.
Олександр ПРИЙМАК.
