Катерину Склезь, маму загиблого бійця батальйону територіальної оборони “Волинь” Сергія Склезя, який поліг під час боїв за Дебальцеве у листопаді 2014 року, черствий серцем водій ледве не вигнав з маршрутки. Дякувати Богу, за цю жінку вступилися інші пасажири.
Останнім часом до нашої редакції все частіше звертаються читачі зі скаргами на водіїв автобусів та маршруток. Хто користувався громадським транспортом, той бодай хоч раз ставав свідком їхнього хамства. Вони відмовляються обслуговувати літніх ветеранів та студентів із багатодітних сімей, розмовляють по мобільному за кермом і курять у салоні. Але те, що вони грублять звичайним пасажирам – одне. А те, що водії маршруток часто нехтують правами на пільги тих, хто дав нам змогу зараз жити під мирним небом, подалі від вибухів снарядів і свисту куль, тобто захисників України, воїнів АТО та членів їхніх сімей — просто не може залишати байдужим.
Катерина Склезь з Каменя-Каширського, яка втратила свого єдиного сина на війні на Донбасі, схвильовано розповіла, що її також водій хотів висадити із автобуса. За її словами, 10 грудня о 12 годині 45 хвилин вона зайшла у маршрутку “Камінь-Каширський-Видричі”, щоб доїхати до райлікарні, і відразу при вході показала посвідчення члена родини загиблого воїна АТО. Але водій маршрутки став відверто вимагати у неї гроші, поставивши ультиматум: або вона оплачує, або чекає наступну маршрутку.
— За мене вступилася одна із пасажирок, — говорить пані Катерина. — Вона дістала із гаманця 4 гривні та дала їх водієві. Я не знаю цієї жінки, вона зійшла на зупинці біля центральної райлікарні, але я їй дуже вдячна.
Ось так у погоні за гривнею водії маршрутних транспортних засобів нехтують усіма нормами закону і моралі, забувають, що насамперед мають бути людьми. А такі пасажири, мовчки ковтаючи образу, платять, бо потрібно їхати. Але що з даного приводу говорить буква закону? І чи є для цієї категорії громадян якісь пільги? Начальник управління соціального захисту населення Камінь-Каширської районної державної адміністрації Максим Демидюк пояснив, що, на жаль, в українському законодавстві для членів сімей загиблих вояків АТО пільгового проїзду, як такого, не передбачено. Втім обласна рада прийняла цільову програму захисту населення, відповідно до якої родинам загиблих учасників АТО раз в квартал виділяється 300 гривень на проїзд. При цьому Максим Максимович відразу пояснив, що ці гроші стовідсотково надходять, проте ці люди можуть і не знати на що саме виділяється ця допомога. Але Катерина Склезь має право пільгового проїзду в приміському транспорті, як пенсіонер. Зрозуміло, що на 300 гривень багато не наїздиш. Якщо взяти в руки калькулятора і підрахувати, то цих коштів ледве вистачить, щоб два рази Катерині Склезь з’їздити, наприклад, у Луцьк і назад. А в межах району, виходить, вже треба ходити пішки, адже возити пільговиків водії маршруток не хочуть.
Але повернемося до совісті самого водія. Чи здатен він зрозуміти, як важко зараз батькам, у яких війна забрала єдину дитину? Так, з іншого боку такі водії скажуть, що мусять приносити власнику маршрутки виручку. Мовляв, їм теж треба годувати свої сім’ї. Але хіба вони на 4 гривні збідніють, коли підвезуть маму солдата? Де ж вдячність тим, хто сьогодні замість всіх нас сидить в мерзлих окопах? Сподіваємось, що надалі такі інциденти у районі не повторяться. Бо війна ще не скінчилася. І хто зна кому завтра доведеться взяти до рук зброю, а кому дбати про чужих дітей і сивочолих батьків.
Олесь Федорович.
