Олена Яков’як із Каменя-Каширського не потребує довгих представлень. Сьогодні цю креативну та веселу жінку в нашому невеликому містечку напевно знають вже всі. Більше десятка років вона невтомно трудиться на “фабриці” під назвою “Щастя” — направду унікальному підприємстві, що не має юридичної адреси, робочих змін чи визначеного штату працівників. Головна продукція тут – позитив і гарний настрій. Місцева майстриня добре знає, як запалити посмішку на вустах навіть найбільшого песиміста. Для цього їй достатньо взяти до рук насос, різнокольорові повітряні кульки та зробити кілька качків.
Якщо ви жодного разу не чули про Олену Яков’як, тоді знайомтеся: в минулому житті вчитель, а сьогодні – дизайнерка-самоучка, котра може перетворити шоколадні цукерки в будь-що: від квіткових букетів і автомобілів до вигадливих казкових замків. Звичайні повітряні кульки в її руках стають кумедними тваринами, героями мультфільмів та навіть «справжніми» чоловіками. А ще вона вміє «випікати» торти… з памперсів. Здивуєтесь, та при бажанні цим «кондитерським» ноу-хау із предмету дитячої гігієни дійсно можна поласувати. Головне знати секрет. Та про все по-порядку.
Як розповідає наша героїня, на такі кардинальні професійні переміни зважилась неспроста. Пропрацювавши майже два роки у Володимир-Волинських третій школі та професійно-технічному училищі, встигла зрозуміти, що вчити дітей трудовому навчанню – не її покликання. Душа прагнула творчості. Тож взялася освоювати зовсім невідомий для неї напрямок – виготовлення виробів із повітряних кульок.
– Звичайно, починати щось нове завжди доволі ризиковано. Та якщо попередня робота тобі не подобається – це надзвичайно важко. Я щодня ішла до школи ніби з примусу, знала, що так довго тривати не може. Тому, коли народила донечку, сказала – годі. Саме вона надихнула мене, привела у професію, – пояснює свій вибір пані Олена. – Ілона дуже любить повітряні кульки. Якось разом з донькою ми були на святкуванні в Ковелі. Там моїй племінниці подарували красивий, великий букет з кульок. Вирішила і собі спробувати зробити схожий. Вдалося. Згодом створила ще кілька і так почалося. Коли вже добре «набила руку», подумала, а чому б на цьому не заробляти гроші…
Ось так, прихопивши із собою повну сумку повітряних кульок та простенький велосипедний насос, Олена Василівна несміливо подалася на площу рідного Каменя-Каширського. В розпалі якраз було святкування 8 березня. Тутешні чоловіки поспішали придбати своїм коханим половинкам, колегам чи просто рідним жінкам квіти. Яким же було їх здивування, коли серед усієї цієї живої краси водночас виринули різнобарвні повітряні “ромашки”, “троянди”, “тюльпани”.
– Успіх – просто шалений. Ми не встигали крутити кульки, стільки виявилося охочих придбати ті букети, – посміхається співрозмовниця. – Чоловік відразу не вірив, що щось вийде. Так, йому мої роботи подобалися. Але Дмитро не гадав, що у нас є люди, яким це потрібно. Саме на початках отримала й своє поки що найбожевільніше замовлення. Дівчата на дівич вечір замовили своїй подрузі надувного дядька. Я взагалі не уявляла, як маю це зробити. Просиділа майже весь вечір, вигадувала, клеїла йому очі, губи. Потому ще й кепку набакир припасувала. Одним словом, вийшло кумедно. Ви не уявляєте, скільки було сміху, коли наступного дня замовники приїхали забирати того «кавалера» на маленькому авто. Надриваючи животи, але не від праці, а сміху, все ж запхали подарунок до салону. Потім ще з півгодини діставали його звідтіля. Після того вони стали моїми постійними клієнтами, замовляють тепер для своїх діток.
І такі оказії у її професії трапляються доволі часто. Пригадує, як одного разу втомлена матуся просто благала скрутити своєму малюку хоч щось, аби не вередував. Недовго думаючи, зробила тому песика. За такою ж забавкою одразу потягнувся і його братик, але серйозно зазначив при цьому, щоб добра тітка витворила йому “вева” (тобто лева).
– Я точно такого собачку скручую, він дивиться: “Вав, який вев”. Тепер без цієї забавки не минає жоден його день народження. Хоча частенько мами й обурюються: “Ну де ти взялася тут на нашу голову з тими кульками, пройти спокійно не можна”. На що весело відповідаю: “Що б ви робили, дівчата, якби не я. Купили цукерку, дитина з’їла і забула”.
Здавалося б ну що складного крутити ті фігури? Пішов до магазину, придбав вдосталь повітряних кульок, та й вперед.
– Але не все так просто, – стверджує майстриня. – У нас дуже тяжко купити хороший матеріал, а ще треба знати, які кульки обрати. Я починала з китайських, вони не підходять. Все вручну роблю, адже на кожну кульку слід накачувати певну кількість повітря. Щоб вироби були однаковими, не падали. Дуже мені допомагає в цьому донька. За кілька годин можемо оформити з нею цілу арку; вона качає, я кручу. Частенько доручаю їй і матеріал купувати. Вона вже не гірш за мене знає, що потрібно.
За словами пані Олени, зараз пішла мода на кулю-сюрприз (це велика-велика надувна куля, всередині котрої поміщено більше 80 маленьких кульок, в кожній із яких прихований невеликий подарунок. – Авт.). Найчастіше такі сюрпризи замовляють своїм карапузам їх турботливі матусі.
– Заховати можна майже будь-що, але в межах розумного, – каже вона. – Хтось наповнює кульки цукерками, інші просять покласти персні, буває загадують приховати невеликі іграшки. Найбільша складність — це туди їх запхати. Знаєте, в доньки вже мозолі на руках від того, бо вона мені постійно тримає ті кульки. Та все ж, як цікаво потім малюку лопати цю кулю і шукати подарунки, скільки радості, ви не уявляєте.
На сьогодні слово «радість» для цієї творчої жінки вже стало справжнім життєвим кредом. Щодня вона радіє, що її праця змушує посміхатися дітвору та їх батьків, часом об’єднує рідних, які перебувають за тисячі кілометрів одне від одного. Не сумнівається, що правильно зробила, коли полишила роботу в школі. Адже у цій справі знайшла себе. Головне, на думку Олени Василівни, коли тебе стимулюють рухатися далі, відчувати постійну, велику підтримку від чоловіка та дітей.
– Діти мені багато допомагають і не вимагають за це плати. Бо розуміють, що це для них. Навигадую чогось цікавого і одразу біжу радитись з чоловіком, чи добре вийшло. Він у мене вже креативний директор. Мені потрібна думка зі сторони, тоді ти розумієш чи рухаєшся в правильному напрямку. Подобається, коли телефонують і просять: «Зробіть нам щось цікаве і красиве». Тоді хочеться вигадувати. Буває вночі насниться, що саме тим людям потрібне. Створює виріб, і як приємно потому бачити їх першу реакцію. Навіть студенти, які навчаються у великих містах, кажуть, що мої роботи професійні. Мабуть тому, що перш за все я ставлю на якість їх виконання.
– Я бачу, як вона тішиться з цього, – з теплом мовить Дмитро. – На мені більше фізична робота, буває зроблю каву, коли вони там з малечею креативлять. Дружині її справа подобається. Зараз о першій-другій годині ночі телефонуєш до неї. Запитуєш, що ти робиш? «Квіточку докручую», – відповідає. – Оті квіточки у неї вже стали справжнім хобі, починалося все з повітряних, а тепер і цукеркові пішли.
Посміхається з такої похвали пані Олена, адже дійсно повністю віддалася квітковій темі. Після годин тренувань тепер вправно крутить зі смачних шоколадних цукерок пишні букети, які годі відрізнити від справжніх. Перший такий подарувала племінниці на весілля.
Потім пішли й інші замовлення. Найчастіше клієнти просять зробити щось грандіозне, тому за «потрібними» солодкими складовими буває, що їй доводиться вирушати аж до Луцька.
– Коли все готово, дуже переживаю, як замовники довезуть такий солодкий сюрприз. Якось одна пані везла мій виріб з цукерок аж до Польщі, і це в маршрутці, в спеку. Та там настільки всі були у захваті, що навіть не помітила, що по дорозі кілька тих цукерок відпало. Багато людей не відразу з’їдають цукерки, а залишають на потім. Інколи ті стоять роками: цукерки відпадають, а вони їх назад приклеюють. Особливо коли роблю корзинки з цукерками, то мушу пояснювати, що вони з сюрпризом.
А зовсім нещодавно майстриня освоїла ще й техніку “випікання” тортів з памперсів. Замовляють такий “кондитерський” диво-виріб на хрестини, чи на родини. Навчитися цьому мистецтву до снаги кожному, головне творчо підійти до справи.
– Просто з памперсів складаю у вигляді короваю триповерховий торт і збоку прикрашаю цукерками, пудрочками, брязкальцями, словом усім, чим забажає клієнт. Можуть принести і своє начиння: пелюшки, шкарпетки, шапочки. І мама, розкладаючи той торт, потому може користуватися памперсами, і поступово знаходить там якісь сюрпризи. Запитуємо, чи знає вона наперед, як виглядатиме готовий виріб? Відповідає: “Не завжди”.
– Та навіть клієнти до кінця не уявляють, що воно має бути. Мені головне знати, для кого – хлопчика чи дівчинки, а це поступово все наростає. Моя професія чудова тим, що я не несу нічого поганого, а дарую свято. Не підсаджую нікого на щось. Найголовніше, мене ніхто не буде проклинати, що я їхнього чоловіка там споїла, скажуть лише, що надула, – сміється.
Олександр ПРИЙМАК.
