Незалежна громадсько-політична газета

Перші кроки на шляху до Бога, або як підготувати своє дитя до сповіді та причастя

DSC00463У житті кожного християнина Сповідь та Причастя займають надзвичайно важливе значення, адже під час них людина реальним чином єднається з Господом. Спочатку в духовній бесіді, через посередництво священика, вона відкриває йому свої провини, потому під час Літургії споживаючи тіло та кров Христові, що втілюються у хлібі та вині, отримує видимий дарунок благодаті від Спасителя, що в такий спосіб освячує її духовно і тілесно. Звісно, усі наші гріхи добре відомі Всевидячому Творцю і до цього. Та як добрий батько, він щиро очікує від людини ініціативи, першого кроку на шляху спасіння власної безсмертної душі.
Але як пояснити такі доволі непрості істини дитині? Сьогодні це питання турбує багатьох батьків. Бажаючи допомогти своїм чадам відшукати віру в Бога, дорослі не знають, як правильно це зробити, та часто перетворюють процес воцерковлення малечі на формальність, де храм стає місцем розваг, а Святе Причастя – смачними цукерками чи “медком”. Отож про те, як підготувати дітей до таїнств Сповіді та Причастя розповідає настоятель Свято-Петро-Павлівського храму села Підцир’я, протоієрей Сергій Михалюк.

– Слава Богу, отче Сергію!
– Слава на віки!
– Торкаючись даної теми ми не могли оминути кілька важливих суперечностей. З одного боку зі Святого Письма дізнаємося, що діти – безгрішні. Зокрема Христос у своїх проповідях наголошував на тому, що кожен, хто хоче потрапити до Царства Небесного повинен стати, подібно до них. Однак за Канонами Церкви та за вченням Святих Отців природа малечі, як і кожної людини є гріховна, тож вони так само потребують визнання власних провин і каяття. Так афонські ченці стверджують, що сповідати дітей доречно вже із трирічного віку, за прийнятим правилом у сім. Як все ж правильно, отче?
– На жаль, через пошкодженість своєї природи людина більш схильна до гріха, ніж до доброчесності, а тому і після Хрещення не може самостійно противитися злу. Однак дитина до певного віку не несе відповідальності за свої вчинки, бо не має повного їх усвідомлення. Дійсно, Христос говорив про дітей, що: “Таких є ЦарствоНебесне” (Мф.19:14). Але тут мається на увазі особливий стан дитячої простоти та безпосередності у відносинах із іншими, якого через лицемір’я та лукавство бракує нам – дорослим.
У нашій церковній традиції діти приступають до Сповіді з семи років, та бувають випадки, що це відбувається й раніше через особливості розвитку малечі, тому батькам потрібно уважно спостерігати за своїми чадами, спокійно та довірливо спілкуватися з ними, але у жодному разі не лякати пекельними муками, або покараннями для грішників. Спробуйте пояснити дитині, що Сповідь – це духовна зустріч із люблячим Христом, який допоможе виправити в житті все те, за що буває соромно перед дорослими, вчителями, друзями, та, навіть, і перед собою.
– Часто змусити семилітнього вередуна гарно поводитись під час сповіді надзвичайно складно. Дитя не розуміє, що від нього вимагають? У чому він чи вона мають каятись? Адже власні провини сприймають за прості пустощі. Хоча в такому віці в малечі вже проявляються і заздрість, і схильність до неправди, тощо. Як пояснити їм значення цього таїнства? Та наскільки часто потрібно сповідати дітей?
– Ще перед першою сповіддю рідним та хрещеним батькам варто розпочинати поступово, з любов’ю та терпінням виховувати у дитини шанобливе ставлення до християнських традицій, пояснювати важливість церковного життя, яке не мислиться без участі в Таїнствах, особливо в Покаянні та Причасті. Саме з цього часу дитина приходить до церкви, як до школи справжнього життя, де учитель – Христос, і де потрібно навчитися бути дійсним християнином. Починаючи сповідатись, дитя вже відповідає за свої вчинки.
Іноді рідні занадто хвилюються, як сприйме їхня дитини цей ранній досвід, намагаються розповісти все за неї. Або, навіть, дають поради священику, що неправильно. Не потрібно боятися сповіді, адже це чудовий спосіб виховання дитини. Батьки мають зрозуміти, що воно є таїнством, а тому звершується благодаттю Божою.
– Як відомо, Сповідь і Причастя мають за ціль привести людину до одного – єднання з Богом. Якщо із першим ми вже трішки розібралися з вами. То щодо причастя залишається ще кілька нез’ясованих моментів. Інколи нам дорослим складно зрозуміти, як це вино і хліб ось так просто перетворюється на тіло і кров Спасителя. Що казати про дітей, котрі ці метаморфози взагалі не сприймають. Адже навіщо споживати хліб, якщо в дома є печиво чи, скажімо, цукерки? Щоб якось пояснити значення таїнства, батьки шукають підміну даним поняттям, називаючи причастя “медком”, “солодкою водою”. Звісно, що це дуже неправильний хід. Та, як бути, коли іншого вони часом не знають? Продовжуючи, хотілося б почути від вас відповідь на запитання, з якого віку звершується це таїнство, та чи є відмінності між причастям дорослих і дітей?
– Таїнство Причастя встановив наш Господь під час Таємної Вечері, коли, подавши учням хліб і вино, назвав цей євхаристичний хліб “Своїм тілом”, а це вино “Своєю Кров’ю”. Православна Церква сповідує, що під час його звершення віруюча людина у вигляді хліба і вина причащається істинних Тіла і Крові Христових для життя вічного, як заповідав нам Спаситель.
Приносячи дитя до Причастя, батьки повинні дієво вірити у це. А якщо дорослі через нерозуміння Божественної Літургії, чи своє невір’я називають Святі Дари “медком” чи “солодкою водою”, то тим самим стають згідно слів апостола “винними супроти Тіла і Крові Господньої”. Тому найкраще дитину з найменшого віку привчати до того, що в храмі під час богослужіння зі святої Чаші вона отримує Господнє Причастя, а коли підросте більш докладно розповісти їй про дане Таїнство, або ж попрохати зробити це священика.
Щодо віку, то причащати немовлят можна тих, які охрещені в Православній Церкві та після 40-го дня після свого народження були воцерковлені або, як в нас говорять, були принесені в храм “до вводу”. До моменту першої Сповіді діти можуть причащатися під час кожної Божественної Літургії, на якій вони разом із батьками бувають присутніми. По тому за змогою, але краще не відкладати його звершення у довгу скриню. На мою думку, було б дуже добре, якби батьки та діти, які живуть церковним життям і відвідують богослужіння приступали до Таїнств Сповіді та Причастя не рідше, ніж раз на місяць. Зокрема, так радив і великий угодник Божий преподобний Серафим Саровський.
– Отче Сергію, знаю, що в православній традиції існує безліч суворих обмежень, яких повинна дотримуватись людина перед причастям. До прикладу, у переддень таїнства слід взагалі відмовитись від їжі, не пити води, уникати певних розваг і таке інше. А що належить робити дітям? Для них ці правила однакові, чи є різниця? Повинні батьки забороняти своїй дитині гратися із улюбленою іграшкою, бо завтра Причастя?
– За церковними правилами Святі Дари Христові приймаються людьми, які нічого не їли і не пили у день Причастя. Традиційно вже після опівночі православний християнин, який готується до Причастя, не вживає ні їжі, ні води.
Ми всі люди різні та й живемо в різних обставинах, маємо відмінний один від одного стан здоров’я, тощо, тому про міру особистої молитовної та аскетичної підготовки до цього святого Таїнства найкраще порадитися зі своїм духівником або парафіяльним священиком.
Це стосується й дітей. Вже з віку 2 – 3-ох років можна поступово привчати дитину до того, щоби зранку перед Причастям вона нічого не їла і не пила, але без зайвого фанатизму. Найгірше, що ми дорослі можемо вчинити, це коли дитя сприйматиме святе Причастя та підготовку до нього, як якусь кару. Поки воно маленьке, ще буде коритися, а от коли підросте, то навряд чи хтось побачить його в храмі, тим більше біля святої Чаші. Тому, на мою думку, готуючи дитину до святого Причастя, батькам найперше потрібно бути розсудливими, показувати власний приклад та керуватися відомим лікарським принципом: “Не нашкодь”! А також було б добре молитися за свою дитину, щоби вона “неосудно причастилася пречистих Господніх Таїн на відпущення гріхів і у життя вічне”.
– На завершення нашої розмови скажіть, отче, як молодим батькам виплекати у їхньої малечі повагу до цих таїнств, сприйняття їх дійсно за сакральне дійство, а не банальний обов’язок?
– Відповідь тут буде дуже проста, і ми вже говорили про це в попередніх запитаннях: особистий приклад віри, благочестя та християнського життя є найбільш дієвим для виховання наших дітей. Але з власного досвіду знаю, що це дуже і дуже непросто. Хтось із мудрих сказав: “Не виховуй дітей – виховуй себе. Діти ж однаково будуть схожі на тебе”! Тому, якщо ми, батьки, хочемо бачити своїх дітей справжніми людьми та хорошими християнами, то маємо власним життєвим прикладом їх цього навчати. Адже коли вони чують від нас одне, а бачать зовсім інше, то успіху не буде. Тому молитовно просімо в Милосердного Господа Його допомоги нам – батькам для того, щоби дітки, беручи з нас приклад, росли такими, за яких би нам не було б соромно ні перед Богом, ні перед людьми.
Спілкувався Олександр Приймак.

Please enter banners and links.

Духовні грані

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *