Тільки ступив на перон, як раптово забракло повітря, запаморочилося в голові. Ось воно, довгоочікуване побачення з малою батьківщиною. Вона, як мати, огорнула його таким, рідним до болю подихом, ароматом квітучих садів, теплим, лагідним, як дитячі долоньки, сонячним промінням. В очах – вся небесна голубінь, і десь в куточках зблиснула скупа чоловіча сльоза: «нарешті я вдома!»
Наймолодший із синів Антон з гордістю крокує біля батька-воїна, він веде його до своїх однокласників на зустріч. Давно учні 2 класу Гуто-Боровенської ЗОШ І-ІІІ ст. з нетерпінням чекали цієї події, і ось нарешті вона відбулася 13 травня. Класовод Леся Вікторівна Басюк запросила воїна-учасника АТО Володимира Федорова на ранок «Свою Україну любіть!». Цей захід присвячений захисникам Вітчизни і Володимира Володимировича чекали з цілою сім’єю. Діти, четверо школярів і дві донечки дошкільнята – з радістю прийняли запрошення. Їм не хотілося відриватись від батька ні на мить. Адже 10 місяців не бачили його.
Ранок пройшов у невимушеній теплій атмосфері. Учні декламували вірші, співали пісні, з цікавістю слухали розповідь справжнього воїна, задавали безліч запитань, юрмились біля фотографій, зроблених на фронті. Надарували подарунків, малюнків і під кінець свята побажали залишитись живим і здоровим і скоро повернутися додому назавжди. у своїх щирих, дитячих молитвах вони просять у Бога, щоб ця, нікому непотрібна, жорстока війна якнайшвидше закінчилась.
…Ну ось, така коротка відпустка завершилась. Печаль стискає душу, але треба повернутися туди, де діти здригаються від вибухів, де мирні люди ховаються у напівзруйновані підвали. Це необхідно для того, щоб настав мир в Україні, тому що дитяча сльоза дуже дорого коштує.
Тетяна Федорова,
вчитель початкових класів Гуто-Боровенської ЗОШ І-ІІІ ступенів, мати учасника АТО.
