Незалежна громадсько-політична газета

Валерій Хитрик: “Повстанці вірили, що на їх кістках має постати вільна держава”

Валерій Хитрик засс-- фахом — історик. Ще працюючи на посаді директора Видричівської ЗОШ, дуже часто ходив зі своїми учнями у краєзнавчі походи, в тому числі місцями колишньої військової слави. Він активно цікавиться минувшиною нашого краю, особливо боротьбою УПА та ОУН на теренах нашого краю, пік якої в основному припав на 1940 — першу половину 1950-х років минулого століття.
Нещодавно до Валерія Хитрика, який нині працює на посаді керуючого справами Камінь-Каширської районної ради, звернулися представники одного з благодійних фондів. Вони хочуть фінансово підтримати справу із вшанування пам’ятних місць, пов’язаних із УПА на теренах нашого району. Отож, більш детально про те, що собою являє ця ініціатива, про перепони та проблеми в краєзнавчих дослідженнях історії УПА Валерій Макарович розповідає в інтерв’ю “Поліссю”.

— Відомо, що благодійний фонд як правило проводить свою діяльність на території Іваничівського, Володимир-Волинського, Любомльського і Шацького районів та міст Нововолинська та Володимира-Волинського. Чому на цей раз цю благодійну організацію зацікавила саме Камінь-Каширщина?
— Засновником цього фонду є один з народних депутатів. Це дуже патріотична молода людина. Щоб там не говорили, як до нього не ставилися, а він завжди мав свою виражену в цьому напрямку позицію. Він є організатором та ініціатором різного роду патріотичних таборів для молоді, також він є одним із організаторів фестивалю “Бандерштат”, підтримує різного роду справи із пошанування учасників визвольного руху.
Камінь-Каширський район можна охарактеризувати, як повстанський, практично кожен його населений пункт тою чи іншою мірою має стосунок до УПА. На жаль, історія діяльності цієї армії без держави у нас ще дуже погано досліджена. Хоча визвольний рух, як подають історики, у районі мав масовий характер. Для прикладу, мало є інформації про діяльність Організації українських націоналістів у нашому краї у довоєнний період. Те саме із повстанськими загонами славнозвісного Бульби Боровця. Але в яких саме селах району вони діяли, ніхто сказати не може. Щоправда, розповідаючи про повстанців, місцеві старожили часто вживають щодо до них слово «бульбаші». Майже всі відомості про упівців та їх діяльність на теренах району спираються на воєнні та повоєнні роки.
— Ви сказали, що повстанський рух на теренах району мав масовий характер. Чи можна говорити, що його в той період підтримувала більшість населення Камінь-Каширського краю?
— УПА була фактично армією без держави. Феномен цього національно-визвольного формування полягає в тому, що на відміну від інших аналогічних рухів опору УПА виникла на базі високої організованості населення, звідки черпала всі свої сили та ресурси. Якщо радянський партизанський рух та інші комуністичні рухи опору Європи фінансувалися, матеріально і кадрово забезпечувалися Кремлем, а національні рухи на зразок Армії Крайової, “Вільної Франції” Шарля де Ґоля підтримувалися з боку своїх еміграційних урядів у Лондоні та західних союзників, то УПА виникла цілком на власному ґрунті і є більш народною та українською за характером формування та своїм складом, аніж, приміром, радянські партизанські загони. Українські повстанці не маючи матеріального, кадрового і фінансового забезпечення, за доволі короткий період змогли не тільки розбудувати свою структуру, розгорнути бойові загони, налагодити матеріальне забезпечення та підготовку кадрів, а й чинити найтриваліший збройний опір сталінській імперії.
Тепер поміркуємо, чи можливо було це без масової підтримки місцевого населення?! Зрозуміло, що ні! Що б не говорили, а практично тогочасна молодь району 40-х років минулого століття або лояльно ставилася, або активно підтримувала визвольний рух.
— Видання вчителя Василя Шуйчика “Історія села Хотешів” дещо привідкрила завісу на діяльність УПА у цьому коточку нашого району. Тим не менше вона і породила думку, що основні повстанські сили, які свою діяльність поширювали на Камінь-Каширщину, зародилися в межах сіл Хотешів та Котуш, які в той період адміністративно входили в межі сусідньої Ратнівщини.
— Взагалі, якщо говорити про УПА, то вона в той час сформувала свій адміністративний територіальний поділ. Так, на хуторах довкола села Котуш дислокувалося деякий час угрупування УПА “Озеро”, яким командував курінний Назар-Крига. До речі, він очолював курінь із трьох сотень. Переважно цей підрозділ був укомплектований жителями довколишніх сіл. Але, щоб не говорили, а основні військові операції цього підрозділу УПА були пов’язані і з нашим районом. До речі, Організація українських націоналістів діяла, приміром, у тому ж Камені-Каширському ще у кінці 30-х років минулого століття. Так само у селі Верхи в 1940-му році органи радянської адміністрації затримали чотирьох українських підпільників та судили їх за диверсійну діяльність. Є цікавий факт, що в селі Великий Обзир дислокувався деякий час штаб угрупування УПА “Північ”. Сотні УПА також стояли у Пнівному, Фаринках та інших селах.
— Валерію Макаровичу, я так розумію, що у нашому регіоні є дуже багато місць, пов’язаних із звитягою УПА. Ви вже визначилися з найвизначнішими із них, які слід увіковічнити?
— У лісовому масиві між селами Верхи та Стобихва, захищений із одного боку непрохідним болотом, був унікальний військовий шпиталь УПА. Це місце обов’язково треба означити для нащадків. Крім того хрест з інформаційною табличкою плануємо встановити за селом Котуш, де діяли господарські частини куреня “Назара-Криги”, та в Малих Голобах в честь пам’яті легендарного сотника УПА Івана Кобця “Мазепи”. Адже поблизу цього села він загинув у 33 роки 4 квітня 1945 року.
— Скажіть, а чи відоме вам хоча б приблизне місце загибелі цього повстанця? Адже знаю, що в Ратнівському районі ще жива його рідня. Можливо, хтось із них захоче приїхати сюди?
— На жаль, поки що не вдалося цього з’ясувати. Можливо, хтось із місцевих жителів зможе розповісти деталі бою, або ж навіть вказати місце, де його поховано. Бо у архівних документах лише зазначено, що він був убитий біля цього села. Взагалі зараз дуже складно щось встановити, майже неможливо. Адже очевидців того періоду практично не залишилось. Ось наприклад. Коли я почав пошук місця, де був взятий у полон командир угрупування УПА “Північ” Юрій Стельмащук — “Рудий”, то зрозумів, наскільки складно щось зараз з’ясувати. Відомо, що трапилося це під Піщаним, яке в той час звалося Яйно. Бій був неординарним, перестрілка тривала більше двох годин. Було багато вбитих з обох сторін. Думаю, ну хоча б хтось із місцевих має про це пам’ятати. Але як ми не розпитували, так нічого і не з’ясували. Але я завжди був оптимістом і вірю, що велика ідея породжує великі зусилля. Все є досяжним, якщо команда розумних і відданих країні людей присвятить себе такій кропіткій цілі.
— Ви родом із Черче. Можливо, щось чули про гибель провідника Берейстейщини на псевдо “Лев”. Говорили, що його поховано у одному із піщаних кар’єрів поблизу Черченської сільської ради.
— Я читав, що “Лева” було вбито поблизу Підбороччя. Крім того десь поблизу Каменя-Каширського чи на одному із місцевих кладовищ також має покоїтися прах командира дівочої сотні УПА, яка мала псевдо “Русалка”. Вона очолювала підрозділ, який складався із самих дівчат. В одному із боїв потрапила в засідку, була застрелена та привезена в Камінь-Каширський.
Взагалі серед повстанців району дуже багато неординарних особистостей. Серед них було чимало освічених, фактично це був цвіт нації. Ці звичайні переважно молоді українські хлопці та дівчата не просто йшли в УПА, а йшли воювати за незалежність України. Йшли з теплих хат у холодні ліси, часто без надії, що вціліють.
Ось вояк УПА Степан Боснюк на псевдо “Серпок” з села Брониця. Він знав досконало кілька мов: німецьку, російську, польську та навіть єврейську. Запам’ятався цей упівець односельчанам передусім своїм розумом та освіченістю. Він був майстром перевтілення, міг легко під виглядом гітлерівського офіцера пробратися в німецьку комендатуру та розвідати для повстанців корисну інформацію. До речі, він самотужки роззброїв цілу радянську ескадрилью та знищив біля Пнівне склад боєприпасів.
— Серед людей радянської закалки із совковою ментальністю побутувала думка, що УПА винищувала і українців. Що можете сказати з приводу цього?
— Це була війна без лінії фронту. Довголітня боротьба учасників українського визвольного руху за створення Української самостійної соборної держави тривала близько двох десятиліть. Цікаво відзначити, що радянські органи державної безпеки, які вели боротьбу з УПА від початку 1944 року, застосовували різні методи винищення повстанських загонів, в тому числі компрометуючи їх мету боротьби перед мирним населенням. Але я не хочу вести мову про це. Суть в іншому. Серед повстанців теж траплялися не завжди високоморальні люди, ніхто цього не заперечує. Це, повторюся, була війна. Наприклад, служба безпеки Організації Українських націоналістів лише серед вояків УПА на Волині через підозру у співпраці із радянською владою винищила близько 800 осіб. Питається: чи всі вони були зрадниками? Певно, що ні. Серед них, мабуть, були і чесні. Можливо, були і зрадники. Тим не менше героїзм решти багатьох українських повстанців не може не надихати. Мало хто знає, що вони рідко здавалися. Вони добре усвідомлювали, що перемогти їм в той момент не вдасться, але продовжували боротися. Вони палко вірили, що на їх кістках має постати вільна держава, у якій ми з вами живемо зараз. І про це ми завжди повинні пам’ятати, головне не ховатися від минулого свого народу, яким би воно не було.
Олесь Федорович.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *