За квитанціями з оплати за електроенергію його особу вдалося встановити. Але жодна з інстанцій, яка могла б якось покарати порушника, не поспішає цього зробити.
чи вдасться нам коли-небудь виграти війну у боротьбі із сміттям? Дати відповідь на це запитання, напевне, ніхто не зважиться. Бо важко навіть сказати, чи взагалі ми її розпочинали? Так, намагання дати лад стихійним сміттєзвалищам були. Вживалися заходи щодо впорядкування окремих з них. Виділялися кошти на це. Але… Вирішення сміттєвої проблеми залежить не лише від розумної політики керівництва навіть найменшої громади, а й від свідомості кожного громадянина.
Для прикладу візьмемо Видричівську сільську раду. Тут є стихійне сміттєзвалище на околицях села Теклине. Місцеві люди знають, де це, і при потребі вивозять сюди сміття з господарств. Як розповідає сільська головиха Ольга Царик, минулого року на його упорядкування і з бюджету сільської ради виділялися кошти – 3 тисячі гривень. Час від часу проводяться толоки, щоб це явище не переросло у величезну проблему. Однак попри це поодинокі купки викинутого мотлоху все одно можна зустріти у лісосмугах, при дорозі.
Нещодавно у редакцію газети «Полісся» завітав житель села Видричі Петро Терещук. Наш відвідувач розповів про те, що напередодні пасхальних свят він спільно із своїми товаришами прибрав лісові смуги вздовж шляху від урочища “Щирба” до села Велимче. Більше того вони, як запевняє наш гість, не просто зібрали сміття, а й посортували його. Окремо відібрали скло, окремо петпляшки, окремо те, що можна спалити, і окремо все інше.
Своїм вчинком Петро Васильович пишається. Але роздратований він тим, що вже за деякий час після цієї трудомісткої праці під селом знову «хтось нагадив».
Знайшовши викинуті «природогадами» купи мотлоху під Видричами з боку села Велимче, Петро Терещук розгріб їх і знайшов докази (квитанції з оплати за електроенергію), за якими можна було б ідентифікувати порушника. Як виявляється, насмітили видричівцям під селом ратнівчани. Сільська головиха Ольга Михайлівна це також підтверджує, бо на власні очі бачила ті квитанції.
Скільки порогів різних інстанцій оббив Петро Васильович, щоб хтось таки та й притягнув до відповідальності нікчему, який привіз із Ратне своє сміття до Видричів (очевидно їдучи на ринок у Бузаки), а віз і нині там.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
