Якщо влада нічого не зробить, то камінь-каширцям доведеться пасти корівок… на газонах під стінами міської ради.
Містяни давно звикли, що пасовища, якими вони користуються, належать громаді. Проте, як виявляється, у цьому питанні не все так просто. Через зволікання керівництва Каменя-Каширського, депутатів, а почасти незнання, або небажання самих людей, у нас ще й досі офіційно не оформлено жодного громадського пасовища. Як наслідок, зовсім скоро ці землі можуть бути забрані і передані для користування іншим власникам.
Перший дзвінок вже є…
Днями справжній скандал розгорівся довкола пасовища, що знаходиться на території урочища “Ожинник” (між селами Підцир’я і Нуйно). Жителі міста, а саме вулиць Котовського, Пограничної, Льва Толстого, Степана Бойка, провулків Котовського і Ковельського, які протягом багатьох років вільно випасали тут худобу, з приходом цьогорічної весни виявили, що частина пасовища роздана під ділянки, про що свідчать розорані межі. Невідомі для них особи забрали небагато, немало – більше 12 гектарів площі. Найбільш обурливо те, що тепер для громадського користування залишилися лише голі, почасти заболочені неугіддя, на котрих до пуття й трава не росте (у чому журналісти пересвідчились на власні очі). Та й добиратися туди доводиться манівцями кілька кілометрів, часом через людські городи, бо вільного проходу практично немає.
Аби з’ясувати, куди ж зникло стільки гектарів пасовища, а головне кому вони дісталися, разом із стурбованими мешканцями ми вирушили за коментарями у міську раду. Як пояснили тут, землі і справді виділялися. Але міська влада не має до цього жодного стосунку. Так як ділянки знаходяться за межами міста, то цим відає Держгеокадастр. Хоча влада повинна знати, що робиться у неї під носом. Оминаючи публічні перепалки, які виникли у кабінеті міського голови, стисло подамо його позицію щодо цієї проблеми.
– Пасовища, як такого немає, – коментує ситуацію Василь Бондар. – Кожен клаптик землі має своє цільове призначення. Дійсно, там, де люди випасали худобу, є землі запасу. Ще 2012 року була прийнята постанова Кабміну про право кожної людини, кожного громадянина на 2 гектари для ведення ОСГ за межами міста. Ми не керуємо цим процесом, усім займається обласне управління держземагентства (Держгеокадастр), державна установа. До останнього року ніхто навіть нас не ставив до відома, кому і де виділяється земля. І цієї землі стільки розбазарили. Не тільки у Камені, а скрізь.
Василь Іванович підтвердив, що загалом було роздано шість земельних ділянок: чотири гектари оформив на себе і родину місцевий підприємець Юрій Ратнюк, по два гектари дісталося учасникам АТО – Володимиру Хоміку і Валентину Мельнику, ще чотири гектари побажав обробляти пан Занчук, а сорок сотих дісталося іншому підприємцю пану Карпуку.
Однак, за його словами, ці люди не повідомляли міську раду про свій намір оформити земельні ділянки, а всі підтверджуючі документи направили сюди із Луцька вже по факту.
Добре, але ж погоджують такі рішення у тій же міській раді. На це міський голова відповів, що землі поза містом можуть видаватися і без їх погодження.
– Камінь-Каширська міська рада направила у відділ Держгеокадастру у Камінь-Каширському районі лист про те, що не буде погоджувати викопіювання схем розташування земельних ділянок, проектів землеустрою, що передбачають виділення земельних ділянок у власність за межами населених пунктів (за виключенням виділення земельних ділянок для учасниківу АТО, які проживають та зареєстровані на території Камінь-Каширської міської ради), а також виділення ділянок громадянам, які обробляють багато років дані земельні ділянки в розмірах, що не перевищують 0,5 га. Вони говорять, що ми нічого не робили… Це неправда, міська рада направляла листи до управління земельних ресурсів, у яких ми просили не виділяти землі,— коментує Василь Бондар.
Такий лист, датований 24 жовтня 2016 року, і справді був надісланий. А з текстом його копії ми особисто ознайомились. Але вже через місяць міська рада дивним чином змінює свою позицію і погоджує викопіювання схем зазначених вище земельних ділянок, про що журналісти теж пересвідчились.
Залишається встановити факт, погоджувались ці викопіювання одноосібно міським головою, чи на сесії міської ради. Адже депутат Петро Герасимик стверджує: “Ми на сесії прийняли рішення заборонити міському голові одноосібно підписувати та погоджувати викопіювання. Обов’язково виносити це питання на розгляд сесії”. Хоча це рішення є більше рекомендаційним, ніж зобов’язуючим.
У відділі Держгеокадастру у Камінь-Каширському районі, куди ми також звернулися за роз’ясненнями, щиро здивувалися твердженню, що головне управління не повідомляло міську раду про намір громадян оформити власність на землю.
– Про такі рішення міська рада завжди інформується, – говорить начальник відділу Держгеокадастру у Камінь-Каширському районі Світлана Сус. – Якщо людина виявила намір отримати земельну ділянку, що розташована за межами населеного пункту, головне управління надсилає відповідний лист до міської ради. У десятиденний термін вони мають повідомити обласне управління Держгеокадастру чи надавати цій особі визначену ділянку, або ж навести обгрунтовані причини, чому це не варто робити. Якщо цього не зроблено вчасно, то ділянки надаються автоматично, за мовчазною згодою міської ради. У даному випадку претензій до власників землі не може бути, адже усе здійснено згідно із законом.
Світлана Петрівна також зазначила, що ні в урочищі “Ожинник”, ні в іншому місці ділянки для випасу худоби не є зареєстровані в державному реєстрі земель.
– Не існує жодного офіційно оформленого громадського пасовища на території Камінь-Каширської міської ради. Це вільні землі, і якщо людина забажає їх отримати, вона матиме на це повне право.
Єдиний можливий вихід із даної ситуації, з чим погоджуються усі, нарешті визначити межі пасовища і його юридично оформити. Для цього представник/представники громадськості мають звернутися до міської ради із заявою про бажання громади створити пасовище на певній території. Далі міська рада направляє відповідне звернення до головного управління Держгеокадастру у Волинській області, аби ті передали означену земельну ділянку з державної у комунальну власність (якщо вона знаходиться поза межами населеного пункту). Додамо, що на землі громадського пасовища не потрібно оформлювати оренду чи право користування, вони залишаються у володінні міської ради.
Законодавець дозволяє міській раді виділяти землі під громадське пасовище також у межах населеного пункту, тоді рада самостійно може визначити його розташування, площу, а також розмір плати, що буде отримуватись із кожного громадянина, який має худобу (залежно від її кількості та виду). Уточнимо, що це не орендна плата, а визначена частка, яка надає право для випасу худоби.
Існує ще кілька дієвих, і головне законних механізмів оформити громадське пасовище, особливо у випадку, якщо земельна ділянка розміщена поза населеним пунктом.
Більш детальна інформаціє про них доступна в інтернет-мережі, мають знати про ці речі і в органах місцевої влади. Наприклад, нам для їх пошуку знадобилося лише кілька хвилин.
Чому ж тоді це питання досі не вирішене та скільки ще часу страждати людям, які утримують худобу?… Невідомо. Все залежить від ініціативності влади, її доброї волі раз і назавжди покінчити з проблемою громадського пасовища. Видається, якщо влада і далі бездіятиме, то невдовзі на міському ринку замість свіжого молочка будемо купувати білу рідину, розведену на порошкові. Вже тепер непоодинокими є картини, коли на причепі чергового перекупника сумирно стоять дві-три корівчини, яких власники вирішили продати, або, як би це не звучало жорстоко, здати на “м’ясо”. Не врятують ситуацію навіть державні дотації. Решті сміливців, що залишаться, доведеться приганяти свою худобу під стіни адмінбудинку і пасти її на місцевих газонах. А де інакше, якщо все роздадуть?
Олександр Приймак.
