Кожен куточок землі, на якому є життя, несе свою історію, пронизаний якимись спогадами, пам’ятає свої традиції. Мабуть, українське село завжди було, є і буде таким, як у словах Т.Г. Шевченка: «Село! І серце одпочине: село на нашій Україні – неначе писанка, село…». Воно залишиться невід’ємною часткою свідомості кожного громадянина, бо, навіть, якщо і сам проживаєш у місті, то в будь-якому випадку знайдуться люди (рідні, родичі, знайомі), які мешкають у сільській місцевості. Нерідко буває, особливо для жителів урбанізованих міст, село є найкращим місцем відпочинку, проведення літніх канікул чи відпустки, чи навіть оберегом сімейного вогнища, місцем спогадів та душевного спокою.
Наше село Добре є не менш цікавим, оскільки географічно розташоване таким чином, що дехто може і позаздрити, адже тут знаходяться не лише ліси, дивовижні краєвиди, річка, а й чудове озеро Сірче, яке вже декілька років належить до території ландшафтного заказника. Влітку досить часто можна спостерігати картину, як жителі села не можуть знайти на його узбережжі місце для відпочинку, оскільки дуже багато тут відвідувачів з інших сіл району, і навіть з області. Проте існує безліч проблем, які перш за все, є основною перешкодою не лише для туристів, а в першу чергу для кожного жителя села. Тут важко посперечатись, яка з них буде менш або більш вагомою. Наприклад, невеликий клаптик дороги від таблички при в’їзді в село Добре і до Михнівки (на знімку). Ця проблема є причиною безлічі різних поломок транспортних засобів, іноді є перешкодою для позачергового відвідування своїх родичів, оскільки через наслідки поїздки не завжди можна пожертвувати позачерговим ремонтом автомобіля. Буває і таке, що працівники автосервісів запитують: «А по яких дорогах ви їздите?» Іншим фактом є діалог між нашою односельчанкою і представником магазину у районному центрі, де було придбано побутову техніку. Як тільки було повідомлено, куди потрібно доставити покупку, відразу ж прозвучала відмова, мовляв: «Тільки не у вашу сторону…». Неможливо не згадати про рейсові маршрутки, які також постійно страждають та іноді взагалі відмовляються їхати у цьому напрямку.
Уже впродовж кількох десятків років болючим питанням для усіх мешканців Доброго є школа, побудована ще у 1939 році, в якій діти змушені навчатись у дві зміни, а робочий день її працівників закінчується близько 21-ї години.
Для більшості молодих сімей не менш важливою є проблема необлаштованого дитячого садочка, який би став не лише середовищем розвитку маленьких особистостей, а й значною допомогою для їх батьків.
Хвилює добренську молодь місцевий будинок культури, який на даний момент уже не є під управлінням місцевої влади, а орендований окремим підприємцем. Насторожує і становище добренського ФАПу, оскільки його приміщення не лише потребує ремонту, а й не вистачає сучасного оснащення. Поштове відділення села досі не має пластикових вікон.
Можливо, саме ці проблеми разом зі своїми власними обставинами стали основною причиною виїзду молодих сімей. На сьогодні у Доброму пусткою стоять близько 60-ти дворів!
Проте залишається надія, що позитивні зміни все-таки відбудуться, адже є чим і похвалитись. У Доброму проживають справжні майстри своєї справи, які працюють у різних установах та закладах освіти, медицини, економіки, журналістики, юриспруденції та багатьох інших; прославляють свій рідний куточок далеко за межами села. Крім цього, добренці займаються різними ремеслами. Серед них – столярі (Ярослав Глодік), чоботарі (Михайло Омелянчук), бджолярі (Петро Бегаль), садівники (Микола Куцик), ковалі (Микола Баран), теслярі (Микола Стеренчук, Володимир Сидорук), токарі (Іван Матвійчук) та інші, адже усіх чоловічих занять неможливо перелічити. А ще добренські чоловіки є зразковими татусями. Доказом цього є, наприклад, капітальний ремонт класу для учнів початкової школи, який батьки роблять своїми силами та за власні кошти. Серед жінок у Доброму є вправні майстрині бісерної вишивки (Віта Солонінко), ткацтва (Надія Корінчук, Катерина Омелянчук), швеї (Анна Глодік), а ще квітникарі, кондитери, або просто гарні господині. Усі вони старанно передають свої уміння та досвід власним дітям, які не тільки вміють цікаво проводити дозвілля, а є активними учасниками різних районних конкурсів та виставок.
Постає питання: якщо сучасне село втрачає свій авторитет, чи не стане це згодом загрозою для занепаду наших звичаїв, традицій і культури загалом?
Тетяна Матвійчук,
заступник директора з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступенів села Добре.
