Чергова знахідка далекої минувшини лише вкотре засвідчила, що терени Камінь-Каширщини мають багате історичне минуле.
днями завітав до редакції зі справжнім скарбом далекого минулого житель м.Каменя-Каширського Юрій Каденчук. Річ, яку він приніс і показав журналістам, не могла не зацікавити. Це була кам’яна сокира сірого кольору — знаряддя праці наших далеких предків. Відразу варто зазначити, що предмет цей здивував передусім своєю досконалістю. Важко сказати, скільки він пролежав у землі, але його форми, гладка поверхня, естетичний вигляд зовсім не зазнали впливу часу, природних чинників. Здається, ніби нещодавно цей виріб потрапив у наше сьогодення з рук талановитого майстра. Але, уважно придивившись, можна помітити, що господар сокири таки користувався нею у своєму побуті. На самому лезові сокири залишилися сліди від роботи. Так само і протилежний бік (обух) теж трохи пощерблений від ударів об щось. Ну і, звісно, не може не зацікавити чи навіть здивувати сам отвір у сокирі для заправляння в нього держака (по нашому топорища). Ця дірка правильної колоподібної форми, дуже гладко відшліфована, з одного боку ширша, а з протилежного — вужча.
Уважно роздивившись знахідку, ми, зрозуміло, не могли не поцікавитися в гостя про те, де він взяв таку цікаву і водночас цінну історичну річ.
— Декілька років тому її знайшов мій син Михайло, — розповідає Юрій Каденчук. — Він працював робітником на одному з виробничих об’єктів міста, де виготовляють бруківку. І якось під час просіювання піску знайшов цю сокиру.
— Доволі цікаво. А звідки на виробничий об’єкт було привезено пісок?
— У трикутнику між селами Раків-Ліс, Підцир’я, Нуйно є свого роду гора або так скажемо — пагорб. Називається це урочище Дубровиця. Пісок, у якому знайдено цю кам’яну сокиру, було привезено саме звідти.
— Чи зверталися ви до істориків, знавців старовини, минувшини, дослідників, аби вони оцінили, встановили, до якого періоду належить знайдена річ?
— Ні, не звертався. Сподіваюся, що з часом нам вдасться це встановити.
— І як ви хотіли б розпорядитися своєю знахідкою?
— Думаю, що найкраще для неї місце — у музеї. Проте ми це маємо вирішити спільно з тим, хто знайшов цю річ.
Петро ТРОФИМЧУК,
фото Олександра ПРИЙМАКА.
