“Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”. Іван Франко.
Шевченка правдиво називають “справжнім символом України”, її духовним осердям і провідником. Раб, що не побажав більше терпіти панського ярма, українець, який лише йому та Богу відомим чином зумів розпалити вже ледве жевріючий пломінь національної гордості та ідентичності, підняв свій народ до бою за волю і правду. Для кожного патріота України він – не просто геніальний поет, талановитий художник, перекладач, а справжній Кобзар, пророче слово якого живе і буде жити віками; сумління нашого народу, його гострий розум, єство.
Унікальність Тараса в особистісній понадісторичності, вмінні залишатися сучасним у будь-який час. Неважливо де: в казахських степах, перед будівлею Центральної Ради, чи на Майдані – він завжди свій. Особливо сьогодні, коли російсько-терористичні загарбники підступно, по-звірячому увірвалися до домівок десятків тисяч українців, голос поета звучить з новою силою та додає впевненості у боротьбі з ворогами. Можливо, саме завдячуючи шевченковому: “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!”, ми знову повірили у власні сили і не дали агресору нас зламати. Хто знає… можливо, і так.
Але найголовніше, що його творчість наразі є одним із тих стержнів, який об’єднує українців. Вірші Кобзаря чутно з радіо та телеекранів, з трибун і в холодних окопах, з вуст дітей і дорослих. Зовсім нещодавно лунали вони і на сцені Камінь-Каширського районного будинку культури. 10 березня тут відбувся літературний музично-драматичний вечір пам’яті “Вінок слави Кобзареві”, присвячений 203 річниці від дня народження Тараса Шевченка.
Мистецьке дійство підготоване працівниками культури району вже з перших хвилин напоювало серця присутніх мелодикою української пісні, торкалося їх душ ліричним тембром бандури, збурювало уяву експресивним прочитанням творів Шевченка. Не можливо не згадати віртуозної гри юних вихованців дитячої школи мистецтв, особливо Вадима Конончука.
Не менш захопливими були і музичні обробки шевченкової поезії представлені вокалістами та інструментальними колективами РБК. Ніби гучний клич самого Кобзаря вони проносились через зал, огортаючи глядачів хвилею патріотичного духу. Повсюдно панувало відчуття якогось умиротворення та єднання. Здавалося, що сам поет сьогодні присутній серед нас.
Тож такими доречними у цей день звучали слова голови Камінь-Каширського районного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів Віталія Нестерука, що Шевченко є виразником нашої національної ідеї.
“Його поетичне слово пробуджувало дух народу. На Майдані для молодих хлопців та дівчат Кобзар був своїм… Сьогодні ми повинні говорити єдиним голосом, спільно боротися проти агресора”, – сказав він.
Шевченко, його поезія і справді є духовним складником українського єства. Навіть тепер вона – актуальна, зрозуміла прийдешнім поколінням. Можливо тому, що усі наші генії: Шевченко, Франко, Леся Українка були невіддільними від свого народу, жили його проблемами та прагненнями. Таким дотичним до слів попереднього промовця звучав вірш Лесі Українки “І ти колись боролась, мов Ізраїль”, який експресивно та виразно прочитала зі сцени переможниця обласного конкурсу читців творів поетеси Ольга Птачик.
Приємним підсумком заходу став своєрідний літературний флешмоб, під час котрого представники громадськості одночасно прочитали вірш “В Казематі” (Мені однаково, чи буду…), тим самим вони приєдналися до тисяч шанувальників творчості поета в Україні і по всьому світу.
Олександр Приймак.
