Грудківчанин Микола Процюк – художник від Бога. Не подумайте, що сказано це так, для пафосу. Бо як ще можна назвати людину, яка, не закінчуючи жодних художніх шкіл, академій чи університетів, з року в рік творить неймовірні пейзажі, натюрморти і навіть ікони.
Талант має, хоч ніде не навчався
– З шкільних років тягнуло мене до малювання, – оповідає пан Микола. – Пригадую, як в будинку культури якесь свято влаштовують, то відразу просили лозунг написати чи плакат оформити. А я й ніколи не відмовляв, брався за все. В армії та ж історія. Замполіт загадає мені щось намалювати. Потім подивиться на роботу, похвалить, скаже, що гарно виходить.
Правда, з освітою живописця у нашого співрозмовника якось не склалося. З одного боку, заважала усталена думка про те, що професія художника – це не престижно. З іншого – для вступу в художню академію потрібно було попередньо закінчити хоча б школу мистецтв, чого він також не мав. Тому план пов’язати своє життя з улюбленою справою якось відразу відкладався на потім. Потрібно було шукати щось серйозніше. Так молодий хлопець з Новограда-Волинського, що на Житомирщині, став студентом сільськогосподарського університету.
– Все ж в університеті я не забував про своє малювання, – розповідає далі Микола Юхимович. – Мабуть, любов до цієї справи змушувала мене знаходити вільну хвилинку і брати пензель до рук. Часто товариші просили намалювати портрет коханої дівчини, чи картину на пам’ять. Ну як міг відмовити.
Черпав натхнення із колгоспних ланів
Доля ніби жартома, а, можливо, даючи шанс молодому агроному, який понад усе хотів малювати, закинула його аж на Волинь. Спочатку в село Пнівне, де півроку працював за професією. Потім в Грудки – головою колгоспу.
– Тиждень мене мотали туди-сюди з цим колгоспом, – пригадує пан Микола. – О шостій годині вечора кличуть в райком. Починаю упиратися, кажу, що не піду. Секретар на це серйозно: “А ти подумай. Завтра прийдеш на 10 годину ранку”. Повертаюсь в готель. Наступного ранку ситуація повторюється знову. І так кілька разів. Нарешті, коли на зборах всі проголосували за мене, як за голову, вже не міг опиратися.
Правда, отримав Микола Процюк не найкращий подарунок, Колгосп ім. Старченка – найбідніше господарство у районі. Довелося, як кажуть, стиснувши зуби, підіймати господарство з руїн. Та, знаєте, був у цьому і свій позитив. Ранкові поїздки на колгоспні лани, запах пшениці, краєвиди місцевого озера не могли залишитися непоміченими молодим агрономом-художником. Саме з грудківських пейзажів і черпав він натхнення. Ось так з-під пензля автора згодом вийшли журавлі, що здіймаються в небесну вись, місцеве Ольбське озеро та ще десятки різноманітних полотен.
– Зазвичай я виїжджав малювати на озера, – розповідає художник. – Природа допомагала знайти потрібне тло, з якого і творився суцільний образ. А про цю картину один мій товариш колись сказав: “В тебе тут небо гарно вийшло”, – з посмішкою вказує на картину з журавлями.
Частенько у молоді роки пан Микола використовував свій хист і для жартів. Пригадує, як на партійних зборах, бувало, знудившись від довгих доповідей, любив витворити в блокноті добродушний шарж на нового оратора. Тоді діставалося усім. Та ніхто не ображався.
У домі облаштував картинну галерею. Роботи дарує друзям.
На запитання, що або кого найчастіше зображує у своїх роботах, художник лише посміхається:
– А давайте я краще покажу. Оце мій автопортрет, з дзеркала малював, далі — старша донька (вказує на сусідній портрет. – Авт.). Ось дружина, середульша донька. Як вам, подобається? Ствердно киваю головою, адже створені ці картини справді майстерно, в кожному ледве помітному мазку пензля відчувається тепла душевна енергія і доброта.
Крім власних, так званих ідейних творів, є в оселі художника й безліч репродукцій на картини відомих авторів. На стінах тут примостилися і “Богатирі” Васнецова, і натюрморт “Біля дачі” Шишкіна та багато інших цікавинок.
– Багато своїх робіт я подарував друзям та рідним. І знаєте, ніколи не було випадку, щоб комусь не сподобалось, – закінчує своєрідну екскурсію пан Микола. – Можливо, і правда маю хист.
Таки маєте талант, Миколо Юхимовичу. Дай вам, Боже, натхнення і сил створити ще не одне живописне полотно!
Олександр ПРИЙМАК,
с. Грудки.
