Неодноразово доводиться чути з телеекранів, як високопоставлені можновладці говорять-балакають про те, який потужний в нашій країні аграрний сектор та які в нього райдужні перспективи. Однак чомусь ніхто з них і словом не обмовиться про те, як тяжко сьогодні дається праця на землі селянину-фермеру. Бо ж продукція, яку він виробляє своєю працею в полі, ціниться недорого, а ціни на дизельне паливо, запчастини та мінеральні добрива давно сягнули захмарних висот. При цьому кожен фермер ще й сплачував у державну казну чималі податки, хоча останнім часом жодних дотацій від держави не отримував. Щоправда дещо рятував спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що діяв з 1998 року. Це дозволяло акумулювати кошти з ПДВ на спеціальних рахунках для власних потреб виробників. Замість ПДВ аграрії сплачували фіксований сільськогосподарський податок у розмірі 0,45% від вартості землі.
З 1 січня 2016 року, коли набрали чинності зміни до Податкового кодексу та норми нового бюджету, для сільгоспвиробників була запроваджена диференційована система дії спецрежимів оподаткування за видами сільськогосподарських операцій. Це був перший тяжкий податковий удар по аграрному сектору. Так, виробники зернових і технічних культур повинні були перераховувати до держбюджету 85% суми ПДВ, решту – на спецрахунки, відкриті підприємствам. Тваринники ж зобов’язувалися платити державі 20% ПДВ, використовуючи у своїх цілях 80%. За всіма іншими сільськогосподарськими операціями податок розподілявся 50 на 50: половину аграрії сплачують до бюджету, половину залишають собі. Експерти стверджували, що в умовах відсутності прямої бюджетної підтримки спецрежим оподаткування залишався для аграріїв єдиним ефективним інструментом державної допомоги.
Та ось з 1 січня цього року за вимогою МВФ спецрежим ПДВ для аграрного сектору було остаточно скасовано. А тому, відповідно, українські фермери опинилися у ще більшій скруті, аніж були до цього.
Камінь-Каширський район здавна має статус сільськогосподарського. Щоправда нині, аби перелічити діючі аграрні господарства, створені на руїнах і уламках колишніх колгоспів і радгоспів, вистачить пальців на одній руці. До числа останніх належить і сільськогосподарський виробничий кооператив “Нуйнівський”, який очолює Микола Сільчук. Підприємство і досі тримається на плаву попри всі економічні шторми. Тож ми і запросили Миколу Павловича розповісти, як вдається виживати в нинішніх надзвичайно непростих умовах.
— Сказати, як буде далі, не берусь. Але те, що краще не стане — це однозначно, — говорить Микола Павлович. — Ціни на сільгосппродукцію лишилися на рівні цін трирічної давнини. Більше того, вартість виготовленого м’яса та зернових дещо навіть знизилася. Що ж стосується цін на дизпаливо, енергоносії, запчастини, то нікому не треба пояснювати, що вони зросли в рази. Я вже й не говорю про девальвацію гривні, яка знецінилася втричі. Отож ви самі розумієте, що нас чекає.
Микола Сільчук повідав, що сьогодні у виробничому кооперативі “Нуйнівський” трудиться більше двох десятків працівників. Зі скасуванням спецрежиму ПДВ фермерському господарству доведеться по-новому сплачувати податки. Окрім того, щорічно доводиться обробляти 250-300 гектарів землі, а сплачувати за неї в державну казну доводиться чималу суму податків. Щоправда, Микола Павлович не зміг її назвати, бо на момент нашої розмови перебував у від’їзді. Але він все ж навів цифри, розповів, яких коштів доводиться “вкладати” в піщані грунти очолюваного ним кооперативу.
— На оранку одного гектара землі витрачається 20 літрів дизельного палива. До цього слід додати ще 4 літри на кожен гектар на боронування, 5 літрів на посів зернових та 12 літрів під час жнивної кампанії. Окрім того, щоб на нашому піщаному грунті щось проросло, треба вкласти 200 кг міндобрив на один гектар. Сьогодні вони надзвичайно дорогі. Втім, навіть, коли ми й вкладемо ці кошти, то ніхто не дасть гарантії, що погодні умови не знищать врожай. Наприклад, в минулому році ми займалися вирощуванням пшениці та тритікалу, дали всі необхідні мінерали та догляд для зернової групи. Але був засушливий рік і ми не добрали врожай. В результаті спрацювали з нульовими прибутками. Торік спецрежим ПДВ врятував нас.
Отака-от ситуація. Аграрний регіон, аграрна країна з грандіозними перспективами, однак фермери в ній ледь виживають.
Таким ось є сьогодні животіння аграріїв. Для прикладу, у сусідній Польщі дотація сільгоспвиробникам становить 350 євро на гектар. Окрім того, тамтешні фермери для стимулювання своєї діяльності отримують кредити від банків під 3% на 30 років. У нас же ці кредити становлять 20-30%, а іноді й 60% річних. Словом, нагнули вітчизняні аграрні підприємства так, що більшість з них от-от та й загнуться. Хоча нашим депутатам зверху краще знати, що добре для людей. Недарма ж колись Володимир Висоцький співав: “Жираф великий — йому видніше”. Та от тільки пісня то була з нещасливим фіналом, а тому, вочевидь, і фермерам надіятись на краще не варто.
Сергій Шиліпук.
