Через те, що окремі сільські голови району так і не спромоглися за чотирьохрічний термін внести нові зміни у генплани забудови своїх населених пунктів, тепер ряд жителів сіл, будинки та земельні ділянки яких волею обставин опинилися за межами дії цих застарілих архітектурних документів, не можуть скористатися гарантованим основним законом України — Конституцією — правом на безкоштовну приватизацію власного майна…
На даний час лише 13 сільських рад спромоглися розробити (скорегувати) у відповідності з чинним законодавством генеральні плани своїх населених пунктів. Чому решта сільрад, зволікають із цим? Через таку бездіяльність жителі сіл мають ряд серйозних проблем.
Підставою для написання цієї статті стало звернення до редакції мешканця села Карпилівка Юрія Смородінова. Він, як, певно, і більшість інших громадян, опинився в досить непростій ситуації. Ще у 2015-му людина за власний кошт замовила виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 14 сотих, в межах якої ще в першій половині 60-х років минулого століття збудував собі будинок його дідусь. Однак Юрій Геннадійович і досі не може узаконити свою спадщину. Допомогти вирішити проблему може сільська рада, внісши зміни у генплан забудови села. Однак новообрана на останніх минулорічних місцевих виборах сільський голова Марина Мартинюк розводить руками: “Сільрада хотіла б допомогти, але немає коштів. Попри всілякі труднощі ми маємо долучити і свою частку у завершення будівництва соціально-культурного центру у селі Карпилівка. Тож до генплану черга може дійти не раніше, аніж в наступному році”. Більш чим переконаний, подібну проблему мають забудовники і в інших селах. Отож, як бути людям? Відповідь на це запитання журналісти “Полісся” спробували з’ясувати у начальника відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації Сергія Должка.
— П’ять років тому був прийнятий Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”, — розповідає Сергій Валерійович. — Цей документ передбачив, що у разі відсутності генерального плану забудови населеного пункту, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передавати (надавати) земельні ділянки із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
Село Карпилівка хоч і має генеральний план забудови, але він вже не відповідає вимогам часу, бо приймався ще в радянську епоху. Тобто, цей головний містобудівний документ села співвідноситься з реальністю так само, як сімдесяті роки минулого століття з нашим сьогоденням.
— Сергію Валерійовичу, родина Юрія Смородінова (сім’я його дідуся) фактично півстоліття користувалася земельним наділом та хатою, збудованою у свій час на ньому. Як вийшло так, що частина цієї землі з будинком опинилася за межами дії старого генплану забудови села Карпилівка?
— Сьогодні сказати чому так вийшло — непросто. Можливо, проектна організація не врахувала реальних меж села… Адже в той час генеральні плани сіл, як правило, розроблялися під місцеві колгоспи, які були головними замовниками цих документів і фінансували їх виготовлення. Проектна документація розроблялася за зачиненими дверима місцевих партійних керманичів, без обговорення з громадськістю.
Зараз же абсолютно інші реалії. Є шанс внести нові коригування в генплани сіл, доопрацювати їх. Адже у селах є житлові будинки, зведені в обхід містобудівної документації. Логічно, що для обслуговування такого житла має бути виділена земельна ділянка відповідної категорії. В даній ситуації — із категорії земель житлової та громадської забудови. Нагадаємо, що згідно із Земельним Кодексом до цієї категорії земель належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування. Використання таких земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів. Але якщо земельна ділянка не внесена в генеральний план населеного пункту, то про яке виділення землі під будівництво взагалі можна вести мову?
— Але ж влада в особі сільської ради рішенням депутатської сесії вже фактично дала дозвіл згаданому громадянину на приватизацію землі.
— Всі ці не вивчені до кінця рішення органів місцевого самоврядування часто заводять людей у глухий кут. Наприклад, наприкінці 90-х років минулого століття багато сільських рад розширили межі своїх населених пунктів. Це спричинило розростання сіл, появу нових мікрорайонів. З тих пір лише 13 сільських рад спромоглися розробити і затвердити нові схеми забудови населених пунктів. Питається, яким чином в решті населених пунктів надавалися ділянки із земель державної або комунальної власності людям для містобудівних потреб? Наприклад, на місці старих ферм, колишніх сільгоспугідь, які після розширення меж сіл увійшли до їх складу. Зрозуміло, якщо громадянин схоче таку землю узаконити — матиме подібні проблеми.
— Виникає запитання: якими в цьому випадку мають і можуть бути дії громадянина, якому фактично не дозволяють узаконити свою земельну ділянку?
— Громадянин може завжди відстояти своє право в суді. В такій ситуації цілком можливим є подання відповідного адміністративного позову згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому в суді громадянин може доводити наявність бездіяльності влади, пов’язаної з незатвердженням відповідних планів. Адже, погодьтеся, їх відсутність не повинна заважати людині реалізувати своє передбачене законом право.
— Пане Сергію, судитися з органами влади — затяжний процес. Який ви ще бачите інший вихід із ситуації, що склалася?
— Місцеві органи влади повинні подбати про розвиток своїх громад. Розробка генерального плану — це комплексна відповідь на питання, яким має бути населений пункт. Тому сільські ради повинні обов’язково зробити коригування головних своїх містобудівних документів. На сьогодні генеральний план Житнівки вже розробляє Боровненська сільська рада.
Дійсно, є ради, які не могли і не можуть дозволити собі таке задоволення, як розроблення необхідних планів. Хоча, з іншого боку, щоб попіклуватися про це, у них було більше чотирьох років. Законодавець на той момент враховував, що місцеві ради мають забезпечити розроблення таких планів, а тому відтерміновував введення Закону до 2013 року. Саме з цього часу вступив у силу мораторій на відчуження землі під забудову за відсутності генпланів населених пунктів. Тобто весь цей час місцеві ради потенційно знали і розуміли необхідність розроблення та затвердження нової містобудівної документації. Відтепер же більшість сільських голів опинилася в незручному становищі, як-то: громадяни відповідно до Земельного кодексу України мають право на отримання земельних ділянок для тих же містобудівних потреб, а от місцеві ради не зможуть задовольнити їх клопотання, не порушивши закон.
Олесь Федорович.
