Людей мого віку не менше аніж хвороби вбивають беззаконня чиновників, хамство, чванство окремих депутатів, верховенство безкарності над законом і справедливістю
Постійно читаю наше шановане “Полісся”, але звертаюсь до газети вперше. До глибини душі мене вразили дві статті за підписом депутата районної ради Федора Мельницького, у яких він засвідчує свою позицію на захист пенсіонерів Дем’янчук Г.А. і Приймак Г.А. Відрадно, що в районі є ще люди, які розуміють проблеми пенсіонерів, допомагають вижити в цей нелегкий час, захищають наші права.
Шановний редакторе Петре Сидоровичу, дякую і вам, вашій команді журналістів, Федору Мельницькому, що на сторінках газети розповідаєте народу про наші біди, допомагаєте нам донести до чиновників правду про бідування зубожілого люду, допомагаєте морально укріпитись в цьому світі, продовжуєте нашу стежку.
Коротко про себе. Народився я в 1934 році в селі Полиці. В сім’ї були три брати і сестричка Ганнуся. Коли мені в 1944 році виповнилося 10 років, батька забрали на війну. Четверо малолітніх дітей залишилися на догляд матері. Повернувся батько з війни після лікування аж у 1952 році. По закінченні сільської восьмирічки у пошуках заробітків 18-річним хлопцем подався я зі старшими односельчанами на будівельні роботи до Тули. Звідти мене і призвали в армію, направили в полк важкої артилерії, що розташовувався на території Брестської фортеці. У 1954 році нас, солдатів, висадили на станції Тоцьк Оренбурзької області. Переніс на собі випробування першої радянської атомної бомби. Тоцькі військові навчання 1954 року є третім випадком прямого використання ядерної зброї проти мирного населення (перші два – сумнозвісні Хіросіма і Нагасакі). Про це писали наша районна і обласні газети.
Незадовго до пенсії знову потрапив під радіацію, тільки вже чорнобильську: разом з іншими працівниками Червоноградського шахтобудівельного управління споруджував будинки у Київській області для людей, що мешкали у 30-кілометровій зоні. Щоправда, це виявилось надто близько до атомної станції і переселенці з часом покинули і це місце. Не знаю, — іронія долі чи закономірності існування, — проте, коли 26 квітня українці “відзначають” День чорнобильської трагедії, я ще святкую день свого народження.
Я був головою районної ветеранської організації, в даний час очолюю організацію ветеранів війни і праці сіл Полиці та Іваномисль. Сьогодні є інвалідом ІІ групи, дитиною війни, ліквідатором І категорії чорнобильської катастрофи. Завжди вважав себе солдатом, двічі мічений атомом. Не думав, що в свої 83 роки прийдеться звертатися до людей через газету і просити допомоги та захисту від свавілля окремих депутатів і чиновників. Проживаю один і, слава Богу, даю ще собі раду. Через декілька хат від мене живе моя сестричка Ганна Федорівна Варчук, 1938 року народження. Має вона свою оселю, садок, город. З того і живе. Сусідкою є Ганна Семенівна Варчук. Здавалось, жити б в мирі і радіти життю. Хочу, щоб читач нас правильно зрозумів. Вулиця Красноберіз, де ми проживаємо, сьогодні заселена через хату. Переважно пенсіонерами або хворими одинокими і старшими людьми. Село вимирає разом з нашим поколінням. І дуже вже болить серце, коли бачиш, як добивають твою сестру. Скажіть, добрі люди, хіба може винести душа солдата, ветерана-ядерника, обпаленого атомом у найкращі роки свого життя, ту наругу, яку чинять Іван Семенович Денисюк і його зять Петро Герасимик. До слова, останній є депутатом Камінь-Каширської міської ради, балотувався на останніх виборах на мера міста Каменя-Каширського. Отож вирішили ці два чоловіки відібрати у моєї сестри та по окружності хати Ганни Варчук нібито «нічийну» землю і створити таку собі фазенду в декілька гектарів у самий ганебний спосіб. Очевидно, що не без сприяння колишнього голови сільської ради села Полиці Сергія Андрійовича Войчика ці два пани виготовили документи на приватизацію землі, не спитавши дозволу в сусідів. Виявляється, в нашій державі ваш сусід може приватизувати вашу землю, виробити необхідні акти і ви про це знати не будете. Колишній голова сільської ради поїде на сезонні роботи, а ви шукатимете правди в різних інстанціях і не знаходитимете. І оставили моїй сестрі 9 соток землі з хатою, а забрали 25 соток. Плюнули в душу і сказали: «Помреш – ми і ту заберемо». Махає матеріалами про право власності на землю Петро Герасимик перед нами, ветеранами, відбирає землю, сходжену нашими дитячими ногами, топче нас, інвалідів, ліквідаторів і жде, коли помремо, а він приватизує решту 9 соток, які залишив сьогодні сестрі. Мені страшно подумати, що цей “воїн” міг бути обраний мером міста Каменя-Каширського. Та Бог йому суддя.
Повертаюсь до вищесказаного і повторюю: не землі нам сьогодні шкода. У Полицях її достатньо. Вбиває хамське ставлення Денисюка І.С. та його зятя Петра Герасимика. Не можна так поводитись з людьми похилого віку. Старість треба поважати. Теперішній голова сільської ради Василь Іванович Балик зайняв сьогодні нібито сторонню позицію і не робить жодних кроків, аби виправити ситуацію.
Люди добрі! Куди мені, солдату, звертатись, щоб виграти, можливо, останній мій бій. Бій проти чванства, несправедливості, хамства депутата, беззаконня чиновників. Тому прошу приєднатись до вирішення моєї проблеми всіх, хто небайдужий і готовий разом зі мною дати бій цій вакханалії, верховенству хамства над законом. Ми повинні вчитись поважати права кожного і не йти по трупах пенсіонерів, дітей війни, ліквідаторів, інвалідів дитинства і праці, ветеранів різних воєн. Яким би не був лакомим кусок землі чи «північної пенсії», — поважаймо цих людей. Так мало нас залишилось, так мало нам відміряно.
Звертаюсь до Вас, шановний народний депутате Ірино Констанкевич: приведіть Петра Герасимика до норм людської моралі, адже він наче б є Вашим однопартійцем від “УКРОПу”.
Звертаюсь до Вас, шановний Федоре Мельницький, як депутата районної ради. Приїдьте в Полиці і допоможіть в моїй боротьбі. Не знаю посади, яку Ви обіймаєте, але судячи з ваших публікацій в газеті, ви не купляли голосів виборців. Ваша підтримка для мене і сестри сьогодні вкрай потрібна.
Звертаюся до головного редактора газети «Полісся»: надрукуйте в газеті мій “крик душі”. Статтю в газеті розцінюватиму як особисту допомогу мені і пенсіонерам району. Щиро вдячний всім за розуміння. Слава Україні! Героям Слава!
З повагою і вдячністю
Антон ВАРЧУК,
ліквідатор І категорії, інвалід ІІ групи, дитина війни, пенсіонер,
село Полиці.
