Минає третє десятиліття, відколи в Україні із найстрахітливішого, ретельно спланованого злочину осатанілих червоних катів — Голодомору — знято завісу таємності, більш ніж піввіку утримувану тоталітарним режимом. Поступово з’ясовуються неймовірні обставини штучного голоду та репресій в Україні, встановлюється більш точна кількість замучених більшовиками людей. Гуманний світ долучається до вшанування пам’яті усіх, хто загинув тоді голодною смертю чи повстав проти червоного терору і був скошений кулями.
ще минулоріч в Україні набув чинності Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Коротко його називають законом про декомунізацію. Саме цим нормативно-правовим актом передбачено перейменування ряду населених пунктів та вулиць, які названі прізвищами діячів тієї страшної епохи.
Цей процес у нашому районі вже фактично на стадії завершення. Лише у двох населених пунктах лишились не перейменовані вулиці. В Камені-Каширському слід придумати нові назви для вулиць Комсомольська, Горького, Галана та Кузнєцова, бо попередньо запропоновані для них варіанти назв з певних причин не підходять, а в Пнівненській сільській раді перейменувати дві — Щорса та Радянську.
Є й такі жителі, які відразу висловилися проти цього негативно. Почали телефонувати в редакцію з гнівними відгуками про цю рефому влади. Ось що розповіла одна мешканка міста, яка не забажала представитись: “Болить мені дуже те, що діється на українській землі. Сьогодні проводиться перейменування вулиць. Для чого це робиться, мені не зрозуміло! Якою б не була наша історія, вона має право на існування. Ми виросли на цій історії, жили нею. Люди цієї епохи теж трудилися на благо краю, зводили колгоспи та заводи, які годували наш край. Тоді чому вони не заслуговують на те, щоб вулиці міста носили їхні імена?”
З такими людьми важко сперечатися, адже вони зациклені на радянському минулому, не усвідомлюють, що живуть у своїй, іншій державі. Прикро, що дехто навіть тепер не може — чи не хоче — зрозуміти, якою є справжня історія. Між тим, багато чого можна дізнатися, коли знайомишся з роздумами наших читачів, ровесників того страшного часу.
Депутат міської ради Богдан Калюх, матір і батька котрого заслали у північну Інту лише за те, що вони хотіли жити у своїй вільній країні, ось що сказав:
— Будьмо людьми, шануймо свій стражденний український рід. Не зраджуймо рідну землю і десятки поколінь своїх предків, які вистраждали для нас вільну Україну. Після жертовної перемоги Майдану Гідності, у часи героїчної оборони України від російської військової агресії настала пора відновити історичну справедливість, перейменувати вулиці з більшовицько-радянськими символами тоталітаризму на історично українські. Скрізь треба відновити історичну справедливість, при цьому гідно вшанувати справжніх героїв України, а не окупантів, перевертнів, творців Голодомору тощо. Адже хіба личить українській нації вшановувати тих, хто завзято боровся проти України…
Надзвичайно влучно сказано. А й справді чому можуть навчити наших дітей і онуків такі діячі, як Будьонний, Щорс, радянський комкор Котовський (а насправді грабіжник та розбійник, зокрема, ним було скоєно пограбування Бендерського казначейства), таблички з прізвищами яких й досі висять на будівлях нашого міста? Що ж зробили вони для нашого древнього Каменя? Та абсолютно нічого доброго, вони у ньому ніколи не були. Правда, безпосередній стосунок до району мав червоний партизанський командир Коніщук, іменем якого також названо вулиці в місті та селах району. Про його суперечливу постать ходить дуже багато негативних спогадів. Кажуть, що саме завдяки йому з лиця землі було стерте велелюдне село Грива. Його жителів насильно виселили з обжитих домівок. Така ж доля спіткала й мальовниче наше село Красницю, про яку вже й мало хто згадує. Раніше воно знаходилася між Житнівкою та Боровним — біля дороги, як їхати на Великий Обзир. Сьогодні про це село, колись вкрите пишними фруктовими садами, нагадують хіба що кілька здичавілих вишень та груш.
До речі, відомо, що в Західній Україні комуністичні діячі відзначились особливо криваво. Число закатованих, виселених вже у повоєнні роки лише у нашому районі доходить до десятка тисяч жителів. Вдумайтесь! Це страшна цифра скалічених доль, обірваних життів.
Тож вісімдесят третя річниця Голодомору в Україні є ще одним приводом добре задуматися про причини найбільшої світової трагедії, про причини бойових дій, які зараз ведуться на Донбасі. Перейменування географічних назв і вулиць, пов’язаних з комуністичною епохою, конче необхідне для того, щоб подібне не змогло повторитися. Ніде і ніколи, за жодних обставин. Це стане нашою довгоочікуваною даниною світлій пам’яті українців, усіх невинно убієнних найстрашнішим у світі тоталітарним режимом.
Олесь Федорович.
