Незалежна громадсько-політична газета

Калюжі по коліна та море багна

Жителі провулка Матросова уже багато років  вимагають від місцевих чиновників, аби ті зробили їм нормальну дорогу. Проблема у тому, що з початком непогоди провулок перетворюється на

справжнє болото. Щоб дістатися до власних осель, люди змушені щоразу долати смугу перешкод та ріки багна, в яких нерідко можна позбутися взуття. Тож за посередництвом газети “Полісся” вкотре просять владу розібратися у ситуації і привести дорогу в провулку до ладу.

Матросова

Викладач міжшкільного комбінату Лідія Пільтей проживає на Матросова 37 років. Вона бідкається, що за увесь цей час тут ще жодного разу не проводилися ремонтні роботи.

– Скільки можна, – обурюється жінка. – Кілька разів особисто приносила заяви міському голові та все безрезультатно. У міській раді над нами просто сміються, часто хамлять.

Коли приходжу до чиновників з цією проблемою, вони лише зневажливо запитують: “Що ви хочете тут?!”. Відповідаю: “Хоча б щебеневого покриття. Асфальтову дорогу я не прошу у вас”. Ті обіцяють. Та ви на власні очі бачите, які ці обіцянки.

Зі слів Лідії Іванівни, величезні ями, наче після бомбардування, всіяли шлях на всій протяжності. Тут дорогу навіть не грейдерують. У негоду, а особливо після сильної зливи, провулок більше нагадує ріку. Тут неможливо нормально проїхати машиною, не те що пройти пішки.

– Добираємося до своїх домівок як можемо, – мовить пані Лідія. – Тримаючись за штахетну огорожу, часом ці штахетини відриваються, бо вже старі і зігнилі. Молюсь Богу, щоб дійти. Ось так і живемо.

Підтримують сусідку по нещастю і решта жителів, які приєдналися до нашої розмови. Їх дивує, як може провулок, що розташований усього в кількох сотнях метрів від центру міста, бути в такому жахливому стані.

– Ніхто за нашу вулицю не дбає,  – розповідає Тетяна Савлук. – Оце лишень два роки тому завезли сюди пісок. То більше біди тим наробили, ніж користі. Він – річковий, машини швидко розтягнули його колесами, а те, що залишилося, перетворилось у суцільне багно. Подивіться по чому ми ходимо – яма на ямі.

Жінка пояснює, що полишеним напризволяще мешканцям доводиться самим вирішувати власні проблеми. Аби якось покращити стан дороги, вони закладають ями цеглою та це дає незначний ефект.

– Тут майже всі пенсіонери,  – додає вона. – Люди бояться вночі ходити провулком, бо освітлювальних ліхтарів також немає. Ми змушені виводити хворих на Ковельську, адже швидка не знає, куди приїжджати.

Обурюється бездіяльністю міської влади і пенсіонерка Марія Пугач:

– По вулиці 8-го Березня, ось за два дні дорогу зробили. А чим ми гірші? Чому не можуть цих ям залатати за стільки років на провулку Матросова. Що тут не люди живуть? Нехай наші керівники хоч раз пройдуться цією дорогою вночі і поглянуть, як ми живемо.

Бібліотекар Надія Безлєпкіна, що також проживає на Матросова, просить міського голову нарешті зглянутися на їхню проблему.

– Від цієї дороги ми страждаємо не перший рік, – зазначає Надія Василівна. – Мені, щоб дістатися до роботи, потрібно взути гумові чоботи, а під руки брати змінне взуття. Вибравшись нарешті на асфальтоване покриття, перезуватися. Тоді вже йти далі, а ввечері – навпаки. Тут  є діти, які ходять до школи і в садочки, люди похилого віку, для котрих пройти вулицею – це справжнє випробування, тож вони змушені частенько залишатися у своїх домівках. Так і живемо. Навіть написали колективну заяву. Та поки що чуємо від міської ради лише обіцянки. Хай зроблять хоча б щебеневе покриття, на асфальтоване ми і не надіємось. Звичайну дорогу, щоб дійти додому. Мені здається, що центр міста має виглядати інакше. Якщо наші чиновники мають змогу робити дороги у лісі, то якихось кілька сотень метрів для них, думаю, не проблема.

Олександр Приймак.

 

Please enter banners and links.

СИТУАЦІЇ
One comment on “Калюжі по коліна та море багна
  1. Просто ганьба посеред міста мати таке багно. Ось вже вулиця навіть перейменовано українською владою на кшалт Жінок-Мироносиць, а багно те ж саме ще радянське? А може це багно вже українське, адже за 25 років українського правління, а тим більше у тому числі українського нашого мера десь приблизно біля дванадцяти років, фактично половину незалежності маємо те, що маємо – багно своє рідне. Ось чому у принципі немає чого кивати вже на раянський час коли за дванадцять років незалежного українського мера маємо те саме багно яке було за часів радянського правління. Тому шановні не слід лукавити. Те що маємо те маємо і назва вулиць не додає Нам престижу що Ми змінилися. Насправді Ми залишилися ті самі навіть незважаючи що назви вулиць змінилися.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *