Калюжі по коліна та море багна

Жителі провулка Матросова уже багато років  вимагають від місцевих чиновників, аби ті зробили їм нормальну дорогу. Проблема у тому, що з початком непогоди провулок перетворюється на

справжнє болото. Щоб дістатися до власних осель, люди змушені щоразу долати смугу перешкод та ріки багна, в яких нерідко можна позбутися взуття. Тож за посередництвом газети “Полісся” вкотре просять владу розібратися у ситуації і привести дорогу в провулку до ладу.

Викладач міжшкільного комбінату Лідія Пільтей проживає на Матросова 37 років. Вона бідкається, що за увесь цей час тут ще жодного разу не проводилися ремонтні роботи.

– Скільки можна, – обурюється жінка. – Кілька разів особисто приносила заяви міському голові та все безрезультатно. У міській раді над нами просто сміються, часто хамлять.

Коли приходжу до чиновників з цією проблемою, вони лише зневажливо запитують: “Що ви хочете тут?!”. Відповідаю: “Хоча б щебеневого покриття. Асфальтову дорогу я не прошу у вас”. Ті обіцяють. Та ви на власні очі бачите, які ці обіцянки.

Зі слів Лідії Іванівни, величезні ями, наче після бомбардування, всіяли шлях на всій протяжності. Тут дорогу навіть не грейдерують. У негоду, а особливо після сильної зливи, провулок більше нагадує ріку. Тут неможливо нормально проїхати машиною, не те що пройти пішки.

– Добираємося до своїх домівок як можемо, – мовить пані Лідія. – Тримаючись за штахетну огорожу, часом ці штахетини відриваються, бо вже старі і зігнилі. Молюсь Богу, щоб дійти. Ось так і живемо.

Підтримують сусідку по нещастю і решта жителів, які приєдналися до нашої розмови. Їх дивує, як може провулок, що розташований усього в кількох сотнях метрів від центру міста, бути в такому жахливому стані.

– Ніхто за нашу вулицю не дбає,  – розповідає Тетяна Савлук. – Оце лишень два роки тому завезли сюди пісок. То більше біди тим наробили, ніж користі. Він – річковий, машини швидко розтягнули його колесами, а те, що залишилося, перетворилось у суцільне багно. Подивіться по чому ми ходимо – яма на ямі.

Жінка пояснює, що полишеним напризволяще мешканцям доводиться самим вирішувати власні проблеми. Аби якось покращити стан дороги, вони закладають ями цеглою та це дає незначний ефект.

– Тут майже всі пенсіонери,  – додає вона. – Люди бояться вночі ходити провулком, бо освітлювальних ліхтарів також немає. Ми змушені виводити хворих на Ковельську, адже швидка не знає, куди приїжджати.

Обурюється бездіяльністю міської влади і пенсіонерка Марія Пугач:

– По вулиці 8-го Березня, ось за два дні дорогу зробили. А чим ми гірші? Чому не можуть цих ям залатати за стільки років на провулку Матросова. Що тут не люди живуть? Нехай наші керівники хоч раз пройдуться цією дорогою вночі і поглянуть, як ми живемо.

Бібліотекар Надія Безлєпкіна, що також проживає на Матросова, просить міського голову нарешті зглянутися на їхню проблему.

– Від цієї дороги ми страждаємо не перший рік, – зазначає Надія Василівна. – Мені, щоб дістатися до роботи, потрібно взути гумові чоботи, а під руки брати змінне взуття. Вибравшись нарешті на асфальтоване покриття, перезуватися. Тоді вже йти далі, а ввечері – навпаки. Тут  є діти, які ходять до школи і в садочки, люди похилого віку, для котрих пройти вулицею – це справжнє випробування, тож вони змушені частенько залишатися у своїх домівках. Так і живемо. Навіть написали колективну заяву. Та поки що чуємо від міської ради лише обіцянки. Хай зроблять хоча б щебеневе покриття, на асфальтоване ми і не надіємось. Звичайну дорогу, щоб дійти додому. Мені здається, що центр міста має виглядати інакше. Якщо наші чиновники мають змогу робити дороги у лісі, то якихось кілька сотень метрів для них, думаю, не проблема.

Олександр Приймак.