Жінка з поліської глибинки Валентина Ліщук зайнялась волонтерством у США, кидаючи виклик російському агресору. Вона категорично не дивиться російські канали, а на власні кошти закуповує харчі та передає їх українській армії.
Сьогодні Україна об’єднана, напевно, більше, ніж кілька років тому. І як би цього не хотіли наші супротивники, ми, незважаючи на війну, політичні та економічні потрясіння, не розбіглися по своїх “хатинках з краю”, а живемо та витворюємо справді ідентичну українську націю. Націю героїв, які своєю хоробрістю, а часом і життям боронять країну, волонтерів, котрі всі сили кидають на їх підтримку. Українство сьогодення повстало проти несправедливості, бруду та брехні, що віками сипались на наші голови. Викристалізувалось у дійсно позакордонне явище, адже, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів, ми всіма силами прагнемо допомогти нашій країні.
Підтверджує цю думку і Валентина Ліщук, звичайна вчителька із Каменя-Каширського. Більше 20 років вона живе поза Україною, в передмісті Сіетла. Та навіть тут, у США, не забуває своїх коренів, ходить до українського храму та займається громадською діяльністю. Останні два роки активно підтримує наших героїв-військових, що воюють в зоні АТО, та їх сім’ї.
– Я сама родом із Каменя-Каширського, закінчила тут школу в 1979 році. Рік пропрацювала піонервожатою в школі села Ворокомле.Згодом, вдалося поступити в Рівненський педагогічний університет на дошкільний факультет. З чоловіком, Миколою, одружилися у 86-му році. Він в мене із села Оленине, військовий пропагандист, навчався у “Военном краснознаменном институте Министерства обороны СРСР”.
– Уявляєте, – посміхається співрозмовниця, – хлопець із поліського села вивчав у провідному навчальному закладі китайську мову (в якій більше трьох тисяч ієрогліфів!). Після інституту направили його на Далекий Схід. Так ми потрапили спочатку в місто Благовіщеньськ. А після розвалу Союзу, у 1994 році переїхали до США. Думали, що пробудемо тут недовго, заробимо трохи грошей та й повернемося в Україну. А виявилось, що наше заробітчанство затягнулося майже на 22 роки.
Пані Валентина щиро зізнається, що до останнього часу мало цікавилась політикою і ситуацією в Україні. Як і більшість наших співгромадян, котрих доля закинула в інші країни, була зайнята простим виживанням, в таких непростих для емігранта-заробітчанина умовах. Забуваючи інколи навіть про те, хто вона родом.
– Ми всі тут – “русские”, – провадить далі Валентина Ліщук. – Українець ти, скажімо, росіянин чи білорус – не важливо. Всі сприймаються американцями однаково. Коли ми нарешті придбали власний будинок, то так трапилось, що по сусідству оселилася родина з Житомирської області. Комічна ситуація з цим вийшла, в нас зараз такий жарт побутує. Запитують у мене: “Хто ваші сусіди”. А я так, подумавши, говорю: “Русcкие, а потім додаю, – євреї з України”.
Можливо, саме це стримувало жінку і від якоїсь громадської активності. Вона мало зважала на життя інших українців, хоч в Сіетлі діє багаточисельна “Асоціація українців штату Вашингтон”. За звичкою відвідувала чужу для себе церкву, а інформацію про Україну черпала з російських каналів. Та ситуація змінилася, коли біснуватий Путін підло встромив ніж у спину, розв’язавши криваву війну на сході України.
– В Сіетлі є українська громада, але раніше ми були не дуже з нею зв’язані. Та коли росіяни забрали Крим, в мене Коля відразу ж пішов у кабельну компанію і відімкнув Перший російський канал. Російські новини, звісно, в інтернеті читаю. Треба ж знати, чим живе країна-агресор. Перестали ходити і в російську церкву. Хоч до цього роками відвідували. Почали шукати нашу, національну. Не без труднощів відшукали в Сіетлі храм Української православної церкви (Парафія Святої Трійці – УПЦ в США (The Holy Trinity Parish – UOC of USA)). Це для нас стала віддушина, там все в українському: вишиті корогви, рушники. Наш отець – Андрій Матлак, з Тернопільської області, йому 30 років. Дуже хороший священик. Тут, у храмі, молимося за наших полонених, тих, хто загинув на фронті.
Відвідини українського храму, участь в громадському житті стали переломними в розумінні пані Валентиною себе, як українки. В такій непростій для України ситуації їй хотілось чимось допомогти рідній країні, і тим людям, що її захищають. Так вона стала волонтеркою. Разом з однодумцями організувала при храмі збір коштів, котрі відправили в Україну на потребу армії, часто передавала власні заощадження волинським бійцям, що воюють на сході. Закуповували харчі, сухпайки, інші потрібні речі для фронту. Саме з Волинню для Валентини Ліщук пов’язана і цікава зустріч, що трапилась в Сіетлі наприкінці січня 2015 року.
– Наші волонтери організували приїзд в Америку вдів і дітей загиблих бійців. Так я познайомилась з волонтеркою Маєю Шостак з Луцька, чоловік котрої – Сергій, загинув на війні, та із моєю землячкою з Каменя-Каширського Валею Королько. Знайомство це, спочатку, було заочним. Мені зателефонувала Майя, повідомила, що вони приїхали до Штатів. Потім додала, що має для мене сюрприз, і передала слухавку Валі Королько. Виявилось, що ми з Валею із одного міста, та ще й проживаємо по сусідству. Світ тісний.
Приклад Валентини Ліщук – лише єдиний із тисяч історій простих українців, які кожного дня вкладають частинку себе в збереження нашої країни. Віримо і знаємо, з такими щирими патріотами ми обов’язково переможемо агресора. На нашому боці Бог і правда.
Бо як сказав століття тому відомий картограф Степан Рудницький: “Де українці, там є Україна”.
Олександр Приймак.
Асоціація українців штату Вашингтон, раніше також Українсько-Американський клуб штату Вашингтон – регіональна громадська організація, яка представляє культурні та соціальні інтереси американців українського походження, сприяє взаємопорозумінню між українським та американським народами, а такаож підтримує українські культурні та наукові центри по всьому світу. Асоціація заснована у 1971 році. За різними оцінками представляє від 55 до 100 тисяч жителів США, що мають українське походження.
У 2014 році Асоціація підтримала масові протести в Україні, пов’язані з відмовою керівництва України продовжити інтеграцію країни до Європейського Союзу. Пікети та мітинги на підтримку інтеграції пройшли в Сіетлі. Асоціація проводила збір коштів для протестуючих в Україні, брала участь в прийомі у Сіетлі сімей загиблих в Україні воїнів-героїв, а також організувала різні регіональні акції протесту. Асоціація систематично проводила протестні мітинги біля Російського консульства, вимагаючи звільнення Надії Савченко. Підтримує український громадський телеканал Hromadske.tv.
