Ні той, ні інший не мають права вирватися на волю
Рятувати людей, їх майно від вогню та надзвичайних ситуацій завжди було благородною справою. Саме тому ще у 2008-му році указом президента започатковано День рятівника. Його відзначають щорічно 17 вересня. І не випадково, адже саме в цей день православний люд вшановує ікону Пресвятої Богородиці Неопалима Купина, котра, як вважається, захищає людей від пожеж та іншого лиха й допомагає у тяжку хвилину.
Напередодні професійного свята рятувальників відбулася наша розмова із начальником Камінь-Каширського районного відділу управління Державної служби надзвичайних ситуацій у Волинській області Андрієм Багнюком.
— Андрію Миколайовичу, незабаром ваші колеги зберуться за святковим столом, щоб відзначити своє професійне свято. Насамперед хочу привітати вас і колектив, який ви очолюєте, з Днем рятівника. А поспілкуватися хотілося б про робочі будні районної служби надзвичайних ситуацій. Розкажіть про те, як вам працюється у нинішніх умовах.
— Стараємося завжди бути напоготові. Служба надзвичайних ситуацій недаремно має гасло “Запобігти! Врятувати! Допомогти”. Воно відображає нелегкі будні рятувальників. Попередження та ліквідація пожеж, різного роду аварій і катастроф, стихійного лиха, знешкодження боєприпасів, рятування людей на воді, під час дорожньо-транспортних пригод — ось далеко неповний перелік завдань оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — служби 101.
Хочу сказати, що наш колектив — дуже дружний, в штаті працює 38 чоловік. З початку 2016 року бійці чергових розрахунків ліквідували 47 пожеж, врятували людських будівель і споруд, інших матеріальних цінностей на суму понад чотири мільйони гривень.
— Чув, що окремі працівники Камінь-Каширського відділу ДСНС залучались до антитерористичної операції?
— Так, це правда. Зокрема, минулоріч несли службу у Донецькій та Луганській областях, виконували аварійно-рятувальні та інші будівельні роботи в зоні АТО два наші працівники — Олександр Карпік та Сергій Федорук. Крім того, працівники нашої рятувальної служби готували їжу силовикам, які охороняли в Маневицькому районі нелегальні місця видобутку бурштину.
— Часто погорільці, які втратили своє майно під час пожежі, нарікають на вогнеборців, на швидкість їх роботи, мовляв, рятувальники приїхали на пожежу без води. Чи можлива така ситуація?
— У це вірять лише ті, хто просто не заглиблюється в організацію роботи рятувальників. Насправді цей міф цілком можна аргументовано спростувати. Для гасіння пожеж зазвичай використовують автоцистерни на основі ЗІЛ-130. Обсяг такої ємності становить 2 тисячі 350 літрів. Якщо на пожежі буде працювати хоча б один пожежний рукав, при цьому не найпотужніший, то вся вода з цистерни витече приблизно за 10 хвилин. Якщо ж рукавів буде два, або один потужний, то привезеної води вистачить взагалі на 5-6 хвилин гасіння пожежі. Тому, як тільки закінчується привезений запас води, автоцистерна повинна поповнити його з найближчої пожежної водойми, озера, річки, ставка, тощо. Тому в людей складається оманливе враження: мовляв, приїхали рятувальники гасити пожежу без води. Благо, якщо ці водойми є поряд. Але біда, коли доступ до них утруднений, або джерел води поблизу взагалі немає. У ряді населених пунктів району така проблема є. Саме в таких ситуаціях і народжуються такі міфи, які є лише видумками тих, хто спостерігає з боку за нашою роботою.
— Люди вашої професії постійно працюють в екстремальних умовах — це постійний стрес. У такому ритмі дуже важко працювати?
— Я б так не сказав, людина до всього звикає, пристосовується. Та й героїчною особисто я свою професію не вважаю. Стараюсь висловлюватися про свою роботу вдома завжди стримано, без жодного пафосу та гучних слів. Напевно, тому, що коли небезпека стає частиною твоєї щоденної професії, — на екстремальні ситуації дивишся інакше. Це на звичайній роботі адреналін є дефіцитом, а тут його — хоч відбавляй. Особливо це відчувається, коли лунає сигнал тривоги про пожежу.
— І все ж таки, ви завжди посміхаєтеся, оптиміст по життю.
— Інакше у нас не можна, бо важче буде тим, хто біля тебе, хто йде за тобою, хто вірить у твої знання та можливості. Десь глибоко в душі мені дійсно часто не до посмішки, відбувається внутрішня боротьба, точать сумніви — чи все зроблено, що можна було ще зробити у тій чи іншій критичній ситуації. Але негативні емоції та стреси тримаєш у собі, щоб люди, які працюють поряд із тобою, не втрачали віру і надію у краще. Рятувальник просто зобов’язаний бути оптимістом. У наш час взагалі важко працювати: того немає, чи того немає… Якщо у державі не все гаразд, то будь-яка галузь страждає, а, тим більше, — наша служба, яка напряму залежить від державного фінансування.
— Чи достатньо вам виділяють коштів для виконання всіх завдань, поставлених перед службою надзвичайних ситуацій?
— На сьогоднішній день наш підрозділ повністю укомплектований і готовий виконувати свої обов’язки в повному обсязі. Звичайно, деякі труднощі є, але ми гідно з ними справляємося. Передусім хотілося б оновити автопарк, адже з нової техніки у нас лише пожежна автоцистерна на базі шасі “КамАЗ”. Решта пожежних машин — ще радянські, які давно потрібно замінити.
— Андрію Миколайовичу, раніше пожежні розрахунки були при кожній колгоспній бригаді. Чи потрібне, на Вашу думку, їх відновлення у селах?
— У кожному селі має бути своя місцева пожежна охорона. Закордоном, наприклад, їх утримують громадські благодійні організації.
Візьмемо для прикладу віддалену територіально від Каменя-Каширського Великообзирську сільраду. Самі розумієте, щоб туди дістатися з міста, потрібно щонайменше сорок хвилин. Поки туди доберуться пожежні машини, вогонь може знищити майно, забрати чиєсь життя. А якби в селі була місцева пожежна охорона, її працівники змогли б контролювати ситуацію, поки не прибула б допомога. Приємно, що нещодавно пожежне депо було відкрито у селі Піщене.
— А чому Ви особисто обрали для себе саме цю професію?
— Ще навчаючись у школі, я зрозумів, що це — моє покликання. Вже в старших класах твердо знав, що буду працювати в цій сфері. Хоч робота дуже важка, але жодного разу про свій вибір не шкодував. Ця робота якраз відповідає моєму характеру, отримую задоволення від того, що дійсно кожного дня допомагаємо людям.
— Які у вас плани на найближче майбутнє, про що мрієте?
— Хочу, щоб наш колектив залишався таким, якими є, бо саме від цього залежить і душевний спокій, і робота, і бажання йти на роботу. З нагоди Дня рятівника хочу щиро побажати всім здоров’я. Бо це — основне. Буде здоров’я — буде і добробут, успіхи. Ну і, звісно, бажаю не втрачати віри, надії і любові.
Вів розмову
Олесь Федорович.
