Минулої неділі ми відсвяткували Медовий Спас. Жителі району освятили у храмах солодкий та цілющий мед. А вчора відзначили професійне свято пасічники. Якраз у ці дні нам довелося побувати на пасіці Новочервищанського лісництва та поспостерігати за викачуванням бурштинового нектару.
Пасічник Роман Домальчук приготувався до цієї відповідальної роботи заздалегідь. Налаштував пасічний димар, медогонку, посуд для меду. Покликав на допомогу своїх синів Андрія та Рувима. Вкотре обійшов пасіку, поспостерігав за бджолами, визначився, з яких вуликів ще можна взяти меду, а в яких краще залишити на зиму.
— Ми уже цього року збирали мед, — пояснює, — тому у слабших сімей не забиратимемо плодів їхньої праці. Бджілки цього року трохи стривожені. Рік не дуже сприятливим вдався. Квіти ніби і цвітуть, але через посуху не виділяють достатньо нектару, бо мало вологи.
А пасіка тут, як із картини чи художнього твору: таке мальовниче і затишне місце, що, здається, з неї усе і писалося. Зручно примостилося тут 30 вуликів. На горбочку, під гіллястими яблунями, подалі від життєвої суєти тихо і мирно гудуть бджоли. «Ну, якби точно знати, що не вжалять, можна було б і порелаксувати тут», — подумалося.
А пасічник наче й прочитав мої думки:
— Буває, кусають, а часом і не помічають чужих.
Хм, наголосив на «чужих», бо, напевне, його якщо і кусають, то він уже й не помічає.
Запитую у Андрія:
— А тебе кусають? Кажуть, що бджолині укуси корисні.
— Корисні. Якщо бджола вкусить раз, то більше спухати не буде, — ділиться своїми спостереженнями 10-річний професіонал. Справді порівняно зі мною він професіонал. Він уже знає коли рій має вилітати та як його ловити. А ще так впевнено одягає капелюх з маскою і рішуче біжить до вулика за батьком, що і я забуваю про бджіл та за ним, аби вчасно сфотографувати роботу біля бджолиної домівки.
Батько відчиняє кришку, трішки димком обдає робітниць і вправно дістає з вулика дві верхніх рамки.
— Бачите, рамка не повна, але соти закриті. Значить мед зрілий. Можна викачувати, — розтлумачує мені.
До незрілого меду зась. Він рідкий і в ньому багато вологи, ллється, як вода. Отже зберігатися не буде. Швидко може забродити. Ці речі читачі, напевне, уже знають, але коли на базарі купують цей бджолопродукт, то навряд чи можуть розрізнити: зрілий мед чи ні. А лісничий Новочервищанського лісництва Віталій Пащук дає корисну пораду з цього приводу: краще купувати мед у перевірених місцях – «Лісовичках». Це – мережа магазинів, де кожен охочий може придбати екологічно чисту лісову продукцію.
— Справа в тому, що свої продукти побічного користування, в тому числі і мед, ми продаємо у цих магазинах, — розповідає Віталій Гнатович, — наші пасічники відповідально ставляться до своєї роботи, а тому підстав сумніватися у тому, що мед викачали «правильний», немає, — запевняє.
Ох і «правильний» же цей мед. Дивлюся, як Роман відкриває соти та вставляє у медогонку рамки, і вже уявляю, як він зараз струменітиме у підготовлену посудину. І що. Ось круть раз, другий, ще, іще. Аж хлопці вже підбігли з ситечком і тато враз поставив медогонку вище, щоб зручніше було виливати бурштиновий нектар. «Певно, вдома натренувалися» — здогадуюсь, бо ж казали, що мають вулики. І… Гарно полилося… Так смачно полилося… А хтось же і не любить меду. Чомусь. Його, звичайно, багато не з’їси, але чому не любити…
Тетяна Приходько,
пасіка Новочервищанського лісництва.
