Віталій Чурак: Душа радіє, коли бачу, як розвивається український прапор

Цей чоловік встановив на головних виїздах з міста синьо-жовті прапори. Загалом вивісив 8 таких полотнищ

 Постать Віталія Даниловича добре відома багатьом жителям району. Уродженець села Залазько, а нині житель Каменя-Каширського, він 37 років пропрацював диспетчером у Камінь-Каширській філії ПАТ “Волиньобленерго”. Проте відомий громадськості герой нашої розповіді не через свій фах, а завдяки активній громадянській позиції та патріотизму. Не секрет, що саме завдяки зусиллям Віталія Даниловича у свій час вдалося дослідити детальну історію села Залазько з часу його заснування й до сьогодення. А ще Віталій Данилович зініціював та здійснив встановлення у рідному селі каменя-пам’ятника з вигравіюваними на ньому іменами засновників цього села. Примітно, що є на ньому поміж інших і прізвище Чурак. Таким чином він не лише вшанував пам’ять своїх предків, а й привернув увагу громадськості до своєї малої батьківщини. Жителі Залазька навіть напівжартома говорять Віталію Даниловичу, що він прославив їхнє село. Адже до того про цей невеличкий населений пункт, що в межах Осівцівської сільської ради, на теренах нашої області мало хто знав.

Втім, окрім історії поліської глибинки, небайдужий Віталій Чурак й до життя сьогодення. Не зміг він, як і кожен свідомий українець, не перейнятися страшними подіями, що їх у зв’язку з російською агресією переживає наша держава. А тому, щоб хоч якось долучитися до боротьби за українську ідею та ідентичність, він вирішив прикрасити всі чотири виїзди з міста Каменя-Каширського українськими прапорами. Ідея ця виникла у Віталія Даниловича спонтанно.

Якось він проїжджав через село Нові Березичі Любешівського району і  біля сільської зупинки побачив, як на вітру розвивається синьо-жовте полотнище. Каже, це видовище його в буквальному сенсі заворожило. Втім, проїжджаючи там же через деякий час, пан Віталій з гіркотою та сумом відзначив, що якісь морально обділені люди цей стяг зірвали. Тому по приїзді додому вирішив герой нашої розповіді на те місце привезти новий прапор. Врешті-решт після певних роздумів Віталій Данилович вирішив, що для підняття патріотичного духу камінь-каширців краще почепити його в нашому місті. Завдяки цьому на виїзді з райцентру у напрямку села Грудки поруч з поворотом на провулок Шевченка на високій електроопорі замайорів державний прапор. А щоб була дотримана, як говорить Віталій Чурак, “симетрія”, він придбав ще три стяги, які прилаштував ще на трьох виїздах з Каменя-Каширського, що ведуть на Ковель, Ратне і Воєгощу. Дещо ж пізніше він почепив ще один прапор й на стелі в селі Запруддя поруч з адміністративним кордоном нашого та Ковельського районів. Таким чином, сьогодні кожного, хто подорожує в наше місто, зустрічають синьо-жовті полотнища. Загалом же на рахунку Віталія Даниловича 8 встановлених прапорів. Один з них, до речі, встановлений і над каменем-пам’ятником засновникам села Залазько. Полотнище майорить над невеличким селом на висоті 6 метрів.

— В мене душа радіє, коли бачу, як розвивається на вітру український прапор, — говорить Віталій Данилович. — Та й хіба може бути інакше в серці справжнього українця. Як не як, сьогодні ми воюємо за свою незалежність, під цим прапором наші хлопці щодня йдуть в бій, боронять нас від ворога. На жаль, прикро, що нині є й такі, хто цього не цінує, в кого піднімається рука, щоб зірвати державний стяг.

На наше запитання, звідки у Віталія Чурака така активна громадянська та патріотична позиція, він відповідає лаконічно: “Я — українець”. Каже, що прожив на світі більше шести десятків років, але в жорстоку ідеологію радянської пропаганди так і не повірив. Можливо, цьому посприяли відверті розповіді його батька про нелегке життя переселенців, які й заснували село Залазько, у різні роки як до приходу радянської влади, так і в темні часи її панування. І хоч в крові Віталія Чурака тече не лише українська, а й білоруська кров (дідусь по лінії батька був білорусом), однак з малих років він вважає себе українцем. “А звідси — й любов до всього українського, в тому числі й до історії рідного краю, до національного прапора. Ми маємо гордитися тим,  що там, на Сході, де щодня тривають бойові дії, український прапор дратує бойовиків, немов свята вода різну погань та нечисть. А раз ворог його боїться, то значить відчуває в ньому нашу непоборну  силу. Силу нескореного народу, що воює за свою Незалежність проти новітньої орди підтримуваних Росією бойовиків”.

Сергій Шиліпук