Незалежна громадсько-політична газета

Турецький жених покохав полісянку

unnamed (1)Хусейн без вагань пристав на пропозицію дружини – із міста, де мешкає понад мільйон людей, приїхав жити на батьківщину своєї обраниці, у Камінь-Каширський.

Кажуть, що мріяти потрібно обережно, бо мрії мають властивість збуватися. Ця доведена життям аксіома лежить в основі історії кохання камінь-каширки Тетяни Шилік та громадянина Туреччини Хусейна Урея.

Останнім часом шл-юби українок з іноземцями почастішали. Характерно, що набагато більше міжнаціональних одружень фіксують у період повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли наші жінки, втікаючи від небезпеки, шукали прихистку за кордоном. Втім шлюбний союз, про який поведемо опо-відь, дещо зруйнував стереотипи традиційного з іноземцем, коли українки іммігрують на малу батьківщину чоловіка. Закохавшись до безтями у нашу землячку, Хусейн Урей з Адани приїхав на постійне проживання до Каменя-Каширського. Заради збереження стосунків з Тетяною він не побоявся вирушити в країну, де активно ведуться бойові дії. Істрією знайомства міжнаціональної пари та як живеться туркові із міста-мільйонника у райцентрі, цікавились журналісти «Полісся».

— Хусейне, ні для кого не є секретом, що чорноокі і смагляві жителі країн середнього сходу нерідко втрачають голову від вродливих та амбітних українок. То все ж таки чи правдивою є поширена в турецькому суспільстві думка, що одруження саме з українкою є засобом досягнення престижу, зокрема для чоловіка з вашої країни?

unnamed (2)—  Думки про одруження мене охоплювали одразу після закінчення армійської служби. Втім я точно знав, що в жодному разі не братиму шлюб з туркинею. Я не хочу образити наших жінок, проте мені завжди імпонували представниці прекрасної статі європейської чи слов’янської зовнішності, а головне їхні культура, традиції і спосіб життя. Тож, познайомившись з Тетяною, я знав напевне, що саме їй зроблю пропозицію руки і серця. Після року спілкування у соцмережах та по відеозв’язку я нарешті вмовив її приїхати до нас у гості, а попередньо познайомив Тетяну зі своєю родиною. Мої батьки та сестра були в захваті від іноземної подруги і понад усе хотіли побачити та поспілкуватися з нею наживо. Про це мріяв і я сам. Коли ж година “ікс” настала і ми зустрілися в аеропорту, то одразу зрозумів: шансу одружитись з красивою ззовні та серцем жінкою я не змарную.

— Пані Тетяно, а якими були ваші мрії та наміри стосовно чоловіка-мусульманина?

— До знайомства з Хусейном я, мабуть, на підсвідомому рівні, але опосередковано цікавилася культурою країн сходу. Я займаюся шиттям на замовлення, і, щоб улюблена справа була ще приємнішою, постійно слухала мелодії східного мотиву. Вони несуть у собі щось таємниче, містичне. А ще завжди мріяла навчитися виконувати танець живота. І, мабуть, усі ці відчуття і бажання сплелися і поволі стали реальністю, тому я почала жартувати з цього приводу, що мріяти треба обережно. Хусейн є вихідцем із демократичної сім’ї, де жінки не носять хіджаб чи паранджу. Їм можна одружуватися із представниками інших національностей та релігій. Також жінки цієї родини надають перевагу одягу, який носять європейці. У переважній більшості туркені не навантажують себе багатьма обов’язками, а заробляння грошей у турецькій сім’ї — це лише клопіт чоловіка. Натомість у домі «заправляє» жінка. Та коли я від нудьги починала шити, перебуваючи в Туреччині, чоловікова мама питала мене, чи я, бува, не робот. Спершу я не мала наміру узаконювати наші стосунки з Хусейном. Але турецькі чоловіки занадто наполегливі. Вони вимагають конкретики і вільні відносини їм не до снаги. Тож, зваживши усі нюанси наших взаємин, все-таки прийняла рішення погодитись на одруження. Весільна церемонія відбулася у Стамбулі, де мешкають свекри, а святкову сукню на свій смак для мене обрав наречений.

— У час збройної агресії росії проти України всі намагалися виїхати задля власної безпеки. Як так трапилося, що ви обоє приїхали сюди?

unnamed— Туреччина гостинно зустріла нас, коли я зі своїми двома доньками-студентками поїхала туди, щойно почалася в Україні розруха. Ми всі проживали в квартирі чоловіка у великому місті Адана на півдні країни. Поряд із мальовничою природою та гірськими пейзажами вражали також надто високі ціни в магазинах. У Туреччині треба віддати 1200 гривень (в українському еквіваленті) за кілограм телятини, тому їсти м’ясо собі можуть дозволити лише досить багаті люди. До прикладу, автомобілі, які у нас можна придбати за 5 тисяч доларів, там вартують до двадцяти. Ми відверто перебували у стресі війни і від життя за кордоном. Але щоб якось бути корисними, допомагали українським волонтерам, виходили на мітинги в підтримку України. Та, на жаль, біда не ходить одна. Ми втекли від війни, але зазнали поневірянь внаслідок землетрусу, що стався в Туреччині минулогіч. Доводилося годинами стояти у чергах по хліб, жити в підвалі та гаражі. Землетрус застав нас сплячих уночі: звернули увагу, що трясеться диван, а далі на власні очі бачили, як щосили розвалювало будинки і вивертало землю. До речі, у 1998 в Адані стався великий землетрус. Мій чоловік із сім’єю тоді переїхав до Албанії, де через кілька днів землетрус наздогнав їх і там. Родина, рятуючись від лиха, переїхала на Сицилію. І там також невдовзі почався землетрус. Відтак у Камені ми знайшли безпечне місце від руйнацій та природних стихій.

— Хусейне, як проходять твої будні та чим смачненьким Тетяна пригощає на Поліссі? Чи встигли полюбитися українські страви та які саме?

unnamed (3)— Свинина під забороною, зате непогано смакую телятиною. Мені подобаються усі види перших страв, а надто ваш червоний борщ та загалом борщі усіх інших відтінків. У Камені навіть побілішала моя шкіра без впливу на неї нещадного сонця Туреччини. Тетяна готує смачні вареники з різними начинками, навчилася варити розсипний турецький плов. А от пахлава та шаурма в Україні зовсім відрізняється від турецької. Ще полюбляю українські тістечка та тутешній шоколад. Маю такі побажання, щоб моя дружина пізнала науку приготування східного десерту з сиру — кюнефе.

***

Хусейн робить чудові знімки нашого міста і демонструє їх в соцмережах для аудиторії його підписників з різних куточків світу. Знімає блоги в Тік Токтоці, ходить у парк медитувати, адже певен, що під час такого когнітивного тренінгу треба ще й мріяти. Бо мрія — це вже частина здійснення будь-якого плану.

 

Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА.

 

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *