Пісня фольклорного гурту “Дубровойка” з села Оленине, яка нещодавно прозвучала у музичній програмі “ФОЛЬК-Music” на Першому каналі українського телебачення, так вразила жителя міста Маріуполь Феодосія Ващенка, що він, навіть не знаючи адреси, написав солістам колективу листа. Цей лист засвідчив, що ані кремлівські танки і “гради”, ані брутальна путінська брехня не в силі роз’єднати соборну Україну і посіяти чвари між єдиним народом. Послання знайшло таки своїх адресатів. Ось його зміст, подаємо з незначними правками:
“У неділю, 17 липня, дивлячись музичну передачу на першому національному каналі українського телебачення “ФОЛЬК-Music”, мені дуже сподобався виступ вашого сільського гурту, а особливо його солістки з таким прекрасним, чудовим голосом. Зауважу, що пишу цей лист, не знаючи вашої адреси. Пишу з берегів Азовського моря, з прифронтового міста Маріуполь, що на Донеччині. Недалеко від нас точиться ця гібридна війна, але ми знаходимося на території, підконтрольній Україні.
Не дивуйтеся, що я дивлюся Перший канал українського телебачення. Сам я родом із чудового краю — Поділля, а саме — з Вінниці. Пам’ятаєте, у свій час ваша знаменита землячка-волинянка Леся Українка писала, що “краса України — Поділля”. А я тут, в Приазов’ї, живу багато років. Ось і на пенсію вийшов у цьому місті.
Свого часу мені пощастило бувати у ваших краях на Волині. Це було тоді, коли служив в армії у білоруському окрузі в м. Брест. Тоді я виступав в ансамблі пісні і танцю брестського гарнізону. Бував у Луцьку, Ковелі, Любомлі та інших містах вашої області. Все моє життя переплелося з мистецтвом. Скільки себе пам’ятаю — завжди на підмостках сцени. Неодноразово був лауреатом всеукраїнських фестивалів, виступав на українському телебаченні в програмі “Майстри гумору” з народними артистами України Анатолієм Пономаренком та Анатолієм Литвиновим. Тому я знаю, що таке творити мистецтво для людей.
Я маю театральну освіту (режисер), а ще, як кажуть люди, я досить непоганий гуморист. Думаю, Вам би сподобалися мої гуморески. Як для першого разу я і так багато розповів про себе, а мені от дуже хотілося б дізнатися більше про Вас (звертання до солістки ансамблю. — авт.) та ваш колектив. При всій повазі хочу вибачитися за те, що завдаю клопотів. Дуже хотілося б, щоб Ви відповіли на мій лист.
З повагою Ващенко Ф.І.
м. Маріуполь”.
Лист від жителя прифронтового міста в редакцію “Полісся” принесла творчий керівник ансамблю “Дубройвойка” Марія Босак. Марія Дем’янівна каже, що відгук поціновувача народного мистецтва приємно вразив учасників колективу. Як не як, творчим людям завжди приємно, коли цінують створене ними мистецтво. А те, що фолькльорні пісні Камінь-Каширщини сколихнули людські серця й на сході, де впродовж десятиліть російська пропаганда зводила мури несприйняття української культури, мистецтва, мови тощо тішить і поготів.
Сам же ансамбль “Дубровойка” вже давно відомий не лише на теренах Волині. Його учасниці неодноразово подорожували з виступами містами України (принагідно Марія Босак зі шпальт газети просила висловити подяку керівнику райдержадміністрації Валерію Дунайчуку та голові районної ради Віктору Сусу за підтримку та сприяння в організції гастролей та поїздок ансамблю). Крім того, фольклорний колектив вже двічі був учасником музичної програми українського телебачення “ФОЛЬК-Music”, про що розповідала й наша газета.
— 17 липня в ефірі Першого національного в програмі “ФОЛЬК-Music” показували кращі колективи, що виступали в минулому році, — ділиться Марія Босак. — І так вийшло, що цей чоловік почув нас, йому сподобалася наша пісня. От він прислав нам такий лист, якось навіть відшукав адресу. Ми виступали з піснями “Ой зашуміла зелена дубровойка” та “Послала баба діда в ліс по дрова”. Очевидно, йому сподобалася остання, бо саме вона транслювалася у повторі на телебаченні 17 липня.
Також Марія Дем’янівна розповіла, що особисто вже поспілкувалася з шанувальником “Дубровойки”. Феодосій Іванович (так звуть автора листа) справив на неї враження приємної у спілкуванні творчої людини, істинного шанувальника етнічної української пісні.
Прочитавши опублікований вище лист, журналісти “Полісся” теж вирішили поспілкуватися з маріупольським поціновувачем народної творчості. Тож зателефонували на вказаний в листі номер.
— Дійсно, мене до глибини душі пройняла пісня та голоси вашого поліського колективу “Дубровойка, — захоплення Феодосія Івановича передавалося навіть крізь шуми телефонного зв’язку. — Саме така творчість проймає струни душі кожного українця, це все наше, рідне. Так, ми всі дуже зрусифіковані, а тому багато хто забув, що є українцем. Пригадую, коли сорок років тому я прибув у Маріуполь з Вінницької області, мене називали “бандерою” за те, що я розмовляв українською мовою. Тоді я мусив кожне сказане слово перекладати на російську. Сьогодні ж — все навпаки. Донбас набуває українських рис.
Попри те, що майже все своє життя Феодосій Ващенко прожив у російськомовному середовищі, спілкувався він з нами українською мовою. Нехай в ній і проскакували російські слова, та все ж він старався їх виправляти. “Я ж українець, а отже й мову повинен знати.” Не змогли ми в розмові не торкнутися й проблеми розпаленої на Донбасі Росією війни.
— Бойові дії тут чути, до них якихось 10-15 кілометрів. Навіть зараз десь гупає в полі. Особисто мені дуже болить те, що на в’їзді в місто триває війна, а багато людей тут живуть, веселяться як ні в чому не бувало. І виходить так, що разом з іншими і волинські хлопці, патріоти, свідомо їдуть сюди боронити рубежі України від агресора, а більшість місцевих сидить тут і робить вигляд, що це їх не стосується. Це дуже болить і за це мені прикро.
Наостанок ми поцікавилися у Феодосія Івановича, чи не думав бува шанувальник нашого районного колективу відвідати Волинь, Камінь-Каширський. На це відповів, що дуже хотів би знову побувати у наших краях, адже про українське Полісся у нього з молодих літ залишилися найтепліші спогади.
Ось так, дорогі читачі, сила та краса народної пісні єднає українців.
І жоден кремлівський дурман, розведений вустами Кисельова і йому подібних ненависників України, не здатний побороти силу духу до свободи справжніх українців.
Сергій Шиліпук.
