Кар’єрна стежина ще геть молодого фельдшера Олександра Дейнеки, уродженця Каменя-Каширського, уже сповнена історій, про які він буде розповідати нащадкам. За вісім років його професійної діяльності в пункті екстреної медичної допомоги села Піщане, який обслуговує 16 поліських сіл, він, зокрема, двічі вертав людей з того світу та тричі приймав пологи в дорозі. І фартовий на такі випадки у нашому районі тільки він.
Ще кілька десятків років тому нікого б не здивував народженням дитини вдома чи дорогою до медзакладу в автомобілі. А ще раніше – роль акушера взагалі виконувала бабуся-повитуха. Що, нема де гріха таїти, часто призводило до трагічних наслідків – летальних або інвалідності. Зараз же така практика вважається рідкісною подією та навіть винятком із правил. Усі породіллі намагаються завчасно потрапити до лікарні. Так, наприклад, за останній десяток літ в районі діяльності пункту екстреної медичної допомоги села Піщане таких випадків було всього три – у Малих Голобах та двічі в Житнівці. І щоразу вони попадали на зміну одного й того ж фельдшера – камінь-каширця Олександра Дейнеки.
«Бойове хрещення» пройшов у екстреній бригаді в Луцьку – уже з перших годин діяльності виїжджав на біологічну смерть, утоплення в Стиру. Серед частих викликів – інсульти, аварії з потерпілими. Через два місяці пішов уже на постійне місце роботи у село Піщане, і там же в свій перший трудовий день довелося прямувати в поле на ще одну біологічну смерть. Тоді він, 22-річний хлопець, тільки-но закінчив Ківерцівське медучилище. Було важко усвідомлювати, що реанімувати цих людей вже неможливо. Хоча двічі за його практику йому таки вдалося у безнадійних ситуаціях повернути людей до життя. Ніколи не забуде й повідомлення у Великий Обзир, де двоє юнаків вщент обгоріли від розряду високовольтних ліній електропередач.
– У цій ситуації я один мав надати невідкладну допомогу двом особам одночасно. Багато відкритих ран, все тіло аж чорне, запах печеної шкіри, больовий шок… Доїхати звідти по бездоріжжю в райцентр – втратити багато часу. Приймали на ходу рішення одразу через місточки на річці навпростець везти постраждалих в обласний опіковий центр. Хлопці дивом вижили, зараз інколи спілкуємось. Однак найважче виїжджати на трагедії, пов’язані з дітьми. Але досвід завжди візьме гору над почуттями, і медик безперечно увімкне режим холоднокровного професіонала. Пологи – це найпозитивніші, але й найвідповідальніші виклики в моїй практиці. Адже тут у моїх руках опиняється життя одразу двох людей, та й, до того ж, я не є професійним акушером, – пояснює Олександр. – Можна по-різному ставитися до реформування медицини, але беззаперечно наші пункти екстреної медицини дуже прогресували. Ще кілька років тому важко було уявити такий автопарк з апаратурою, приміщення, як зараз. Перші і останні пологи, наприклад, довелося приймати в кардинально різних умовах.
Він яскраво пам’ятає кожен випадок, коли допомагав з’явитися діткам на світ. Останній був нещодавно, вночі 4 липня. Дорогою з Житнівки до райцентру в Полицях народилася первістка у подружжя Світлани та Романа Смітюхів. Дівчинку вагою 2770 г та зростом 49 см й молоду маму додатково оглянули в пологовому відділенні та через два дні вже відпустили додому.
«Найвищою радістю було б колись зустрітися з цими малюками. Бо то вже майже як родичі. Цікаво, як складається їхня доля», – підсумовує фельдшер.
Ми розшукали породіллю, у котрої Олександр Дейнека приймав пологи вперше. Вона також із Житнівки. Зараз сім’я проживає в Польщі. Тож влаштувати їм фізичну зустріч нам не вдалося. Але зробимо сюрприз уже народному акушерові через нашу газету.
«17 травня 2017 року опівночі викликала «швидку» через болі в животі. Уже маючи двох дітей, розуміла – починається родова діяльність. Але не сподівалася, що аж так швидко та легко народжу. Особливо зважаючи на те, що бачила перед собою тільки геть молодого юнака, який щойно з медучилища й без досвіду акушерства, та свого чоловіка. Доїхали лише до Боровна. Фельдшер також на долі секунд отетерів, розуміючи, що пологи доведеться приймати йому самому в старій «буханці», без усього необхідного оснащення. На моє здивування, хлопець чудово справився, це були найкращі мої пологи. Народився здоровий хлопчик вагою 3600 г та зростом 52 см. Назвала б його на честь фельдшера, але уже мала старшого сина Олександра. Тож новонародженого нарекли Максимом. Зараз йому вже 6 років, він ходить у підготовчу шкільну групу. Полюбляє співати. Радо поспілкуємося з Олександром Дейнекою, коли навідаємось на Батьківщину, або в онлайн-форматі з Бліжина», – каже Ірина Пікуль, у котрої нині вже п’ятеро діток.
Іванна ГАЙДУЧИК.
