На Донеччині у боротьбі проти російського агресора смертю хоробрих поліг житель села Добре Коваль Петро Адамович.
Загибель воїна датується 14 січня 2023 року, днем, коли він зник безвісти на полі бою. Дізнавшись, що син пропав на фронті, не витримало схвильоване серце батька – зупинилося через місяць поневірянь, так і не діждавшись вістки від своєї кровинки. Згодом, після смерті тата, не стало й рідного брата, що проживав у цьому ж селі. Обоє раптово пішли у світ мертвих слідом за Петром.
У Петра Коваля із татом був особливий зв’язок. Адже з п’яти нащадків він єдиний проживав із ним останні 6 років. Поволі хазяйнував на родинному обійсті, їздив на сезонні заробітки. Мама відійшла у засвіти, коли йому було всього вісім років. Тож разом із сестрою та братами вони годувалися під крилом мачухи.
Після армії Петро одружився на білорусці, тривалий час мешкав у сусідній країні, там працював, народив з дружиною четверо діточок. Та сімейна ідилія дала тріщину. Розлучившись, повернувся на Камінь-Каширщину до батьківської хати. Тут, на рідній землі, його й застала повномасштабна війна. Восени 2022 року був мобілізований в лави ЗСУ, в 4-ту окрему танкову бригаду імені гетьмана Івана Виговського. Життя бійця обірвалося на 44-му році під час виконання бойового завдання із захисту України у Донецькій області.
31 травня односельчани назавжди попрощалися із земляком. Килимами із живих квітів востаннє вистелили для нього знайомі з дитинства дороги. З усіма військовими почестями поховали Героя на місцевому кладовищі. Стоїть пусткою тепер хата Ковалів, нікого з роду уже не лишилося в Доброму.
«На жаль, не змогли приїхати з Білорусі на похорон діти Петра. Та у селі Добре на них тепер завжди чекатиме татова могила… Ми запам’ятаємо його світлою людиною, чоловіком, який сумлінно виконував свій громадянський і військовий обов’язок, виявив стійкість і мужність у цій безжальній боротьбі. Ціною власного життя він заплатив за наш спокій та свободу України», – каже староста Хотешівського старостинського округу Микола Давидюк.
Іванна ГАЙДУЧИК.
