Ця репліка — не агітація за котрогось із представлених на виборах кандидатів, а є всього лиш моральним нагадуванням жителям району про те, що в будь-якій ситуації слід залишатися людиною.
Далеко ще українцям до цивілізованого європейського суспільства, на яке ми так рівняємося й до якого так прагнемо. Хоч і прикро це констатувати, але правду від очей не сховаєш. Здавалося б, після стількох тривожних днів протистояння на Майдані та двох років війни, що й далі триває на Донбасі, після стількох сліз за полеглими воїнами, в душах та свідомості людей мали б статися хоч якісь позитивні зрушення. Втім, як бачимо, зародження людяності, поваги до ближнього свого в серцях людських так і не відбулося. Натомість, як були ми, вибачте на слові, селюками, так ними й залишилися. І це вкотре довела поведінка окремих жителів району під час передвиборчої агітації одного з кандидатів у депутати Верховної Ради, що відбулася на міському ринку в неділю, 26 червня.
А почалося все з того, що представники кандидата почали безкоштовно роздавати електорату таке відоме всім корисне сільськогосподарське знаряддя, як вила. Погодьтеся, в селі вила потрібні, а коштують на ринку в наш час вони недешево. Тож люди охоче брали чотиризубий інструмент і нічого поганого в цьому не було, якби не притаманна поліщукам заздрість та жадібність. Бо як тільки народ почув про “халяву”, то одразу ж, не розбираючи дорогу, натовпом ринув до автомобіля, де ті вила роздавали. Тиснява, гамір, нецензурна лайка, комусь пробігли по ногах, когось причавили до машини, а комусь і ліктем дісталося під бік. Словом, замість того, щоб культурно, організовано стати в чергу, жителі Камінь-Каширщини пішли мало що не по головах своїх земляків. А тут ще й вила, як на зло скінчилися, всім не вистачило. Добре, хоч представники кандидата привезли додаткову партію чотиризубців, а то в окремих людей через розчарування ледь не почалася істерика з переходом у справжній психоз. Дякувати Богу, що все це дійство обійшлося без травм та нещасних випадків, а то, самі знаєте, в натовпі всяке може бути. Особливо, коли в доброї половини цього натовпу в руках ще небезпечні інструменти з довгими держаками.
Вся біда в тому, що в той день збоку наш нестриманий люд виглядав не те що смішно, а по-справжньому убого. Я не буду стверджувати це про всіх, адже було там і багато тих, хто поводився з гідністю. Проте, на жаль, ложка дьогтю завжди зіпсує бочку меду. І ця ситуація не виняток. Чи можна зрозуміти цих людей? З одного боку так, адже 95 відсотків жителів району нині живуть на межі бідності, дорожать кожною копійкою, а тому кожен подібний корисний подарунок на вагу золота. З іншого ж боку надто вже полюбляє наш народ різноманітну “халяву”. То гречку безкоштовну нам подавай, то вила, то дармове розливне вино прямісінько у дволітрову пляшку налий (ще й у живіт з півлітра можна!). Словом, як тільки вибори, так одразу й свято! Правильно, якщо роздають подарунки, то можна брати. Та чому ні? От тільки робити це слід цивілізовано, без тисняви, без матюків та взаємних образ. Як не як, не забуваймо, що все ж таки ми люди, а не, простіть за порівняння, овечки в стайні. Тому маймо повагу один до одного і не забуваймо, що якщо ми бідні душею, то жодні гроші та матеріальні блага не зроблять нас по-справжньому багатими.
Антон Литвин.
