Подружжя Смітюхів із Боровне вміє зібрати гарний урожай не лише на господарському полі, а й на сімейному
Їхню сім’ю знають далеко за межами села. До них приїздять лікувати опіки люди з різних куточків України. Їм вдалося порятувати від інвалідності десятки важко хворих. А ще у цій родині виховуються 13 дітей, змалечку навчених різних азів хазяйнування. Краяни звертаються до Смітюхів з проханням організувати фуршетні столи до свята, викопати ставок, полагодити дорогу, виконати деревообробні роботи чи організувати якусь масову роботу в громаді. Їхню родину знають ще й завдяки тепличній справі: вирощують десятки сортів й тисячі саджанців квітів та овочів на продаж.
Родинний відпочинок у карпатах
Дітей багато не буває
Подвір’я Смітюхів, наче вулик: хтось поливає квіти, другий підмітає стежку, інший порає худобу, четвертий готуєь воза їхати в поле…. Тут проживають і кондитери, і флористи, і швеї з фотографами… Важко й полічити, скільки всього мешкає народу на цьому обійсті. Бог дав подружжю господарів тринадцять синів і дочок! Найстарший Сергій зараз намагається розвинути власний полуничний бізнес, вже має до 30 соток цієї ягоди. За ним народилися Наталія, Андрій, Оксана, Ілля, Юля, Аліна, Сашко, Віта, Микола, Вадим, Віталік та Інна. Зараз найстаршому з них 30 років, а наймолодшій – 12. Троє ще школярі, а двоє синів уже одружені, дехто виїхав за кордон працювати. Є у Смітюхів вже й шестеро онуків.
У родині керуються правилом «Один за всіх і всі за одного». Тож завше горнуться один до одного й допомагають, незалежно чи проживають ще в батьківській хаті. Усі дружні й з чудовим почуттям гумору.
«У мене всього лиш семеро синів і шість доньок. Хіба то багато? Хто зранку пізніше встав, того тапки вже хтось взув, – підсміхається головнокомандуючий сімейства Василь Смітюх. – Уже четверту хату будуємо, аби кожен Смітюх міг привести наречену в свій власний дім. І дочкам так само будемо допомагати – на те ми й батьки».
Та й самі господарі росли у багатодітних родинах. У Василя було всіх дев’ятеро, а в Ольги – семеро.
«Мати мусіла сама нас ставити на ноги. Мені було всього 12 років, коли тата не стало. І на мене, як на старшу доньку, з юних літ впало чимало батьківських обов’язків», – пояснює жінка. «А потім ще й я їй на голову впав! Ще й мене глядіти треба», – піджартовує пан Василь.
Щороку родина пані Ольги з усього світу з’їжджається на батьківщину, аби побачитися. З 16 країн приїздять кілька поколінь рідні. Мінімум 200 осіб. А якби всіх скликати, то й до тисячі назбирається.
У теплицях – тисячі саджанців овочів і зелені
Стіни будинку, наче різнобарвним килимком, візерунком вкриті десятками горшків із квітами. Це сорти, які вирощували у теплицях. З нерозпроданих весною залишків вирішили створити декоративну композицію вдома.
За хлівами розташувалися розсадник та теплиця. Зараз тут зеленіють свіжі огірочки, підростають капуста й перець, вже пов’язалися помідори… Хазяї почали цю справу ще 11 років тому. Поступово розширились. Останніми роками висівають, зокрема, 76 сортів помідорів до 2 тисяч саджанців. Плоди деяких з них сягають ваги до 1,5 кг. Перцю мають десь до тисячі стаканчиків. А скільки висаджено огірків, то й полічити важко. 
До півтори тисячі кущиків буде. Від землі до стелі вони простяглися рядями, створивши суцільні зелені полотна: поміж цвіту визирають плоди. Такий вид посадки і зручний, і економить площу теплиці. Перший врожай збирають вже в березні.
«Облаштував у теплиці спеціальну систему обігріву та освітлення, – показує Василь Миколайович, як все працює. – Коли були морози, то щодня по оберемку дров спалювали у такій собі буржуйці, яка гріла воду в бочці. У землі проклав труби. Потім з бочки можна було брати підігріту воду для поливу».
До розмови долучається дружина Ольга Іллівна: «Насіння висіваємо в стаканчики. Коли саджанці достатньо підростають, пересаджуємо їх у грунт. Тому у нас вигідно брати розсаду. Бо рослина стовідсотково приживеться в новому середовищі. До того ж, в ємкості, якщо не встигнеш висадити в полі, помідор чи перець може стояти скільки завгодно. Достатньо поливати його час від часу. А придбані на базарі «голі» саджанці можуть засохнути й не завжди прийнятися».
Овочі Смітюхів користуються нині популярністю в кількох магазинах трьох сіл. «Барамело» та «Амур», кажуть, найходовіші. Господині й особисто приїздять придбати свіжозібраних огірочків для маринування. Зриваємо кілька на пробу – справді соковиті та хрумкі.
Ставили на ноги навіть безнадійних
До хати Смітюхів їдуть з усієї Волині та Рівненщини з надією на поміч. Маззю, настояною на ефірній олії та бджолопродуктах, за лічені дні подружжя лікує важкі опіки, яким не може зарадити медицина. А стали допомагати іншим людям, коли самі пережили біду – колись їхня донечка обпекла собі спинку. Восьмирічною Оксанка грілася біля грубки. Відчинивши дверцята, її улюблене синтетичне платтячко вмить стало плавитися. Обгоріло 55% спини, сіднички, правий бік і рука. Два місяці дитина пролежала у лікарні в Луцьку, пережила п’ять операцій. Але безрезультатно, почала чорніти, щодень температурити…
Якраз напередодні Василь Миколайович випадково дізнався про народного цілителя, пасічника Данила Шабака із Сарн, який з дружиною виготовляє спеціальну мазь «Апідан», помічну при важких опіках. У нього й перейняли науку. Завдяки Шабаку за два з половиною тижні виходили свою донечку. Все повністю погоїлося, лише місця, де зрізали шкіру й де не прижилася, стали нагадуванням про біду. З часом навчилися самостійно правильно накладати пов’язки й розрізняти ступінь проблеми. Власний гіркий досвід навчив їх помагати іншим. Часом, якщо потерпілий не в транспортабельному стані, самі їдуть до людей. Бувало, поспішали рятувати потерпілого за дві сотні кілометрів. Чого не розуміли — консультувались у сарненського наставника.
«Результат лікування, звісно, залежить від складності опіку й організму хворого. Крім того, треба вміти зчистити рану від гною та бруду, правильно нанести мазь. Вона допомагає не лише при опіках, але й інших травмах, обезболює і нарощує шкіру! Що важливо, бинти з цією маззю не пристають до тіла. З власного досвіду скажемо, що не рекомендуємо робити пересадку шкіри. Якщо й приживеться, то рубці вже ніщо не загоїть», – пояснює Ольга Іллівна.
На рахунку Смітюхів вже десятки людей, врятованих від ампутації глибоко обпечених чи загноєних кінцівок. Виходжували навіть тих, кого медики вже списували з ліку живих: обгорілих у вогнищах та аваріях, уражених струмом тощо. Майже всі вони повністю відновилися. А юні пацієнти вже повиростали й створили свої сім’ї, досі не втрачають нагоди подякувати своїм рятівникам за шанс на друге повноцінне життя.
Іванна ГАЙДУЧИК, село Боровне.
Фото автора.
