Знову у Прилісненській громаді сумна звістка. Героїчно загинув на фронті 36-річний житель села Тоболи Невар Сергій Федорович. Він був учасником АТО, одним із перших кинувся боронити Україну і після повномасштабного вторгнення росіян.
2014-го Сергій Невар вступив до лав ЗСУ, був одним із перших, хто тоді став на захист держави. «Хто, як не я?», – щоразу, коли вирушав на передову, говорив він своїм рідним. Так повторив і цьогоріч 24 лютого, коли його знову покликали боронити свою землю від російських невігласів. Потрапив у ряди 92-ої окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, перебував у самому епіцентрі війни, на перших позиціях фронту на Харківщині.
Матір Сергія загинула у ДТП, коли йому було всього 15 років. А окрім нього у сім’ї підростало ще двоє дітей.
«Батько мусив самостійно нас ставити на ноги. Ми єдналися й підтримували один одного, як могли. Після школи Сергій не пішов навчатися у вищий освітній заклад, а одразу вирішив, що служитиме в армії. По тому деякий час працював охоронцем у Маневицькій колонії, пізніше його мобілізували воювати на схід України, – з болем у серці розповідає про брата сестра полеглого військовослужбовця Наталія. – На Великдень, за день до його смерті, ми ще поспілкувалися по телефону. Він, як і завжди, запевняв, що все у нього добре. Однак завчасно попередив нас, що деякий час не буде виходити на зв’язок, має виконувати бойове завдання. Тоді ми востаннє чули його голос… Так він уже більше й не дався чути…»
У рідному селі про хороброго воїна відгукуються лише позитивно. Люди кажуть, що завжди був привітним і ввічливим, ніколи не відмовляв у допомозі, часом жертвував свою зарплату у благодійних цілях. Власну сім’ю створити так і не встиг.
Сергій Невар загинув 27 квітня поблизу Сокирівки на Харківщині. Отримав вогнепальне поранення. Солдата поховали у рідному селі — в Тоболах. Його проводжали в останню дорогу усім селом. Віддали шану Героєві також побратими, представники духовенства й місцевої влади, родичі та близькі.
Для тоболівців це вже друга непоправна втрата з початку повномасштабної війни. 6 квітня тут поховали 24-річного бійця Василя Величка.
Щирі співчуття рідним… Низький уклін та вдячність батькам, які виховали мужніх захисників. Світла пам’ять про них палатиме незгасимою свічкою у серцях краян, бойових побратимів, освітлюючи їм шлях до перемоги.
Любомир БРОШКО.
