Уродженець села Видерта Юрій Чикида (на фото) за тринадцятилітню кар’єру спортсмена-важкоатлета досягнув звання майстра спорту міжнародного класу, здобув членство у національній збірній України, став чемпіоном, встановивши чотири рекорди України.
Як і всі спортсмени, маючи відповідну кваліфікацію, мріяв стати олімпійським чемпіоном, втім за мить до ігор Юрій отримав травму, відтак він не зміг порадувати вболівальників своїм тріумфальним виступом.
У вирі спорту крутилося все його подальше життя, і, якби не той день, коли він зустрів свого першого тренера, хтозна яку професію міг опанувати. А найбільшими здобутками у важкій атлетиці Юрій Чикида, як стверджує сам, завдячує усім тим, хто був поруч та вірив у нього.
— Мені випало народитися п’ятим у сім’ї. Приблизно з десяти років я почав прислуговувати у церкві. Ходив до школи, спортивним талантом не славився і, як усі мої однолітки, сільські хлопчаки, на той час не замислювався про майбутню професію. Якось із моїм рідним дядьком Петром Чикидою (заслужений працівник фізичної культури) у гості до нас приїхав заслужений тренер України з важкої атлетики Володимир Левчук. Зрештою, відтоді він став для мене наставником, з яким, у підсумку, я виборював спортивні звання, пізнавав світ і підкорював п’єдестали різноманітних змагань. Вже через два роки — у сімнадцять — я став майстром спорту, а в дев’ятнадцять — отримав “міжнародника”, — ділиться надбаннями співрозмовник.
2009 рік виявився для Юрія Чикиди чи не найзірковішим. Саме тоді у складі збірної команди України спортсмен виборов срібну нагороду у категорії до 77 кг. Медаль такого ж ґатунку він завоював і на чемпіонаті Європи серед юнаків до 23 років. Крім того, на змаганнях у рамках чемпіонату визначальним для важкоатлета стало знайомство з іменитим тренером із Хмельницького Михайлом Мацьохою. Останній запропонував йому співпрацю на вигідних умовах. Тож з 2010 Юрій змінює місце своєї фахової підготовки, виступаючи за спортивний клуб «Епіцентр» (м. Хмельницький). Через рік у ваговій категорії 85 кілограмів свою спортивну майстерність він демонструє на чемпіонаті світу в Парижі. Тоді результат не задовольнив важкоатлета. Проте участь у світовій першості дала йому змогу вибороти олімпійську ліцензію.
— Не зважаючи на мої старання і наполегливість, фортуна не була до мене прихильною цього разу, — згадує вже про минулі здобутки та переживання важкоатлет. — Під час тренування я пошкодив плече і вся моя підготовка пішла нанівець. На той момент було занадто мало часу, щоб відновитися, але найприкріше, що я не втілив задумане. Відтак оголосив про завершення кар’єри спортсмена, спробувавши себе в якості тренера. І, до речі, зауважу, що в ролі наставника я почувався досить органічно. За три роки діяльності в Хмельницькому виховав призера чемпіонату світу та дворазового рекордсмена Європи, важкоатлета Олександра Пелешенка. Учень побив мій власний рекорд, а для тренера, як відомо, це — високий показник в роботі, — зазначив Юрій Чикида.
Спортсмен нерідко ностальгує за помостом, бо й досі захоплений улюбленою справою. Нині він одружений, виховує сина Даніїла, якого, до речі, також планує віддати у спорт. На численні пропозиції від іноземних федерацій, виступати за ту чи іншу країну, земляк не погодився, бо корисним, каже, має бути на рідній землі. Юрій також займається громадською діяльністю, зокрема допомагає дітям із сімей загиблих в АТО/ООС. Як активіст з охорони довкілля він втілює програми зі збереження екології. А ще провадить власний бізнес, має чимало товаришів із не досить довгого спортивного марафону, зате продуктивного, визначального, такого, що дав фундамент для побудови міцного характеру, значно розширив соціальні зв’язки та подарував багатьох друзів.
Свого титулованого земляка часто згадують камінь-каширські важкоатлети. У залі дитячо-юнацької спортивної школи на чільному місці – іменна штанга — подарунок від видертця Юрія Чикиди.
Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА.
