Вишиває, плете солом’яні капелюхи, ліпить із глини та творить з металу, паперу, бісеру, в’яже крючком іграшки-амігурумі, а ще доглядає за бджолами. І це лише частина того, чим займається наша героїня, уродженка села Цир Олеся Губарик (на фото). Тендітна дівчина, котра хоробро пішла супроти хвороби і довела багатьом людям, що немає таких труднощів у житті, яких неможливо здолати. Яка власним прикладом навчає решту, що навіть коли дуже важко, потрібно далі продовжувати боротися. Адже ніщо не дається просто, не здобувається без зусиль, насамперед особисте щастя.
Олесі часто доводиться боротися з викликами долі. Та вона не опускає “крил”, натомість постійно шукає собі цікаві хобі, які допомагають відкривати нові грані власного таланту, дарують втіху душі, можливість мати фінансову самостійність. Одним із таких є рукоділля. Майже кожну вільну хвилину вона щось вишиває, майструє, поєднує різні матеріали у вишукані композиції. Найбільше присвячує часу вишиванню. Відколи у дитинстві опанувала цей вид декоративного мистецтва, не дає спокою рукам і голці, кладе на полотно стібки, “малює” кольоровими нитками узори. Ті ж витворюються в живописні картини, образи святих, давні народні знаки-обереги. Вишиті нею сорочки, як найдорожчі подарунки, бережуть рідні. Чимало їх розійшлося світом.
– Моя ненька гарно вишивала. Я ж малою дитиною, спостерігаючи за нею, й собі хотіла навчитися. Якось мені те дуже сподобалося. Спочатку, звичайно, нічого не виходило. А згодом потрохи стало вдаватися краще і краще. Отак втягнулася, як мовиться, “з головою”. Вишиваючи, я відволікаюся від усього, відчуваю розслаблення, – розповідає наша співрозмовниця про те, як захопилася мистецтвом вишивки.
Кожна робота мисткині вражає майстерністю виконання, не схожа на інші. В них відчувається смак, променить любов. Інколи, особливо над іконами, Олесі доводиться посидіти не одну годину, щоб довершено відтворити, наприклад, колір обличчя, вбрання святого, Богородиці, Ісуса Христа. Буває, що вишивки містять до трьох-чотирьох десятків відтінків.
Також Олеся захоплюється флористикою. Черпає вона натхнення із природи і через свої творіння закликає берегти її красу. Серед них зауважуємо незвичного вигляду різнобарвні троянди, які на вигляд, мов справжні, однак, коли уважніше приглянутися, помічаєш, що зроблені з паперу. Їм до пари таке ж витончене деревце берези.
Окрім того працює Олеся з гіпсом. У цьому природному матеріалі, зосібна, дівчина символічно зафіксувала рідну країну – Україну, що велично сяє поміж рештою держав на глобусі землі, – єдина, не розділена протиріччями, не зранена війною. Як пояснила обдарована краянка, твір втілює світове братерство та є своєрідним нагадуванням, що людство має плекати мир, забути про жорстокість, відкласти зброю.
Впевнено почуває себе дівчина і в справі виготовлення солом’яних капелюшків, брилів. Головні убори від Олесі Губарик пахнуть житнім ланом та напрочуд довговічні. Науки як їх плести навчив її колись поважний майстер Іван Ліштван, нині, на жаль, покійний. Він професійно займався ремеслом. Знав чимало технік. А виготовлені ним брилі користувалися немалою популярністю серед місцевого люду.
– Не можу сидіти без діла. Завжди потребую руху, прагну в чомусь розвиватися. Так вийшло і з плетінням. Дідусь Іван, як ми його називали, взявся мене навчити, хоча спершу не вірив, що дійсно маю до того потяг. Але я була налаштована всерйоз опанувати цю науку. Завдячуючи йому, навчилася тому ремеслу. Правда, встигла опанувати тільки одну техніку, бо згодом Іван Ліштван помер. Дізналася, якої пори слід збирати житню солому. Треба вловити момент потрібної зрілості, щоб вона не ламалася при роботі. Там багато своїх нюансів, хитрощів. Мої капелюхи та брилі купують переважно чоловіки. Хвалять, кажуть, що дуже міцні, гарно захищають від сонця, – з посмішкою розповідає Олеся про інше своє хобі.
Сьогодні щоразу запалює щирі посмішки на її обличчі коханий чоловік Андрій. Пані Олеся щасливо вийшла заміж, знайшла віддану людину, того, поруч із ким почувається наче за міцною стіною. Разом вони будують власне щастя. Попри труднощі, всупереч хворобам.
Олександр ПРИЙМАК,
фото з особистого архіву Олесі Губарик.
