9 Травня 1945 року… З того часу минає ось уже 76-та весна. Нині майже не залишилося живих свідків буремних подій Другої світової війни. На жаль, час невблаганний. Наймолодшому призовнику, якому довелося повоювати, сьогодні виповнилося уже щонайменше 95 років. Герой нашої розповіді Тимофій Пронцевич із Тоболів ( на фото), правда, на рік молодший. Але він не з переказів знає, що таке війна. 
Нині 94-річний Тимофій Мусійович – дорогий татусь, люблячий дідусь і найкращий прадідусь. А ще – найстаріший житель села Тоболи, тепер уже Прилісненської громади. Людина з великої літери, якою пишається вся родина, наставник і взірець. Ветеран Другої світової війни. Тоді ж, у нелегкому 1941-му році, він був 14-річним, сповненим надій і мрій, юнаком, в життя якого увірвалася військова боротьба. Та й до того доля вела звивистим шляхом. Попри це не розгубив життєвої сили і радості.
…У подружжя Мусія та Домни Пронцевичів народилося п’ятеро дітей: четверо завзятих синів та красуня-донечка. Тимофій з’явився на світ четвертим. Його зірочка загорілася на небі 3 лютого 1927 року і визначила багату на події долю. Дитинство було тяжким, бо припали голодні 1930-ті роки, рано відійшла у засвіти мама. Батькові було важко самотужки виховати та прогодувати сім’ю, тож привів у хату другу жінку. Пнівненка Степанида дуже добре ставилася до дітлахів і змогла замінити їм маму, а з часом Бог подарував цій родині ще одну донечку. Тож, аби прогодувати усіх, тримали велике господарство. Тимофій Мусійович пригадує, що в хліві стояло навіть по вісім корів, багато овець, свиней. Сіяли зернові, садили огородину. Словом, були хорошими господарями і намагалися дати діткам найкраще. А ті зростали й не переставали тішити батьків. Середульший Тимофій був допитливим, дуже добре вчився. Йому легко давалась математика, але улюбленим предметом була фізкультура. Закінчив семирічну польську школу відмінником. А крім того був трудолюбивим. Жили неподалік лісу, тож юні Пронцевичі часто гуляли дібровами, заготовляли дрова, а заодно – неодмінно приносили додому різні ягоди та гриби. Ці спогади викликають ніжну посмішку й легенький блиск у добрих дідусевих очах. Але їх стирає смуток, бо в сповнене праці сільське життя увірвалася жорстока війна.
– Мені тоді було 14 років. Майже всіх чоловіків та хлопців з села забрали на фронт. Пішли воювати і мої старші брати Роман та Петро. Тим часом в село регулярно приходили німці, забирали в людей їжу і всі мусили коритися їм, – не без гіркоти розмотує клубочок спогадів ветеран. Відчувається, що найглибше врізалася в юнацьку свідомість жорстокість, спогади про яку й досі викликають біль. Так, на очах у Тимофія Мусійовича німці вбили односельчанина Потапа, який насмілився висловитися проти ворогів. Згадує і те, що партизани спалили семирічну сільську школу, бо в ній хотіли поселитися німці.
Тимофія Пронцевича призвали в армію «малолєткою» – в 17 років. У 1944-му. Служив у Житомирській області, був запасним стрільцем, а потім командиром відділення. На щастя, на той час ворога уже погнали далеко з українських теренів. Але тут, у тилу, було теж немало роботи: відновлювали зруйновані об’єкти, мали немало клопотів з бандитизмом, шліфували бойовий вишкіл і були готовими будь-якої миті відбути на фронт і поповнити підрозділи, що вели бої з ворогом.
Гірко чоловікові тепер говорити про ті страшні роки. Каже, мріяв і снив про перемогу.
На щастя, живими прийшли додому і його брати, тільки старший Роман втратив око.
Попри цей факт День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні є направду улюбленим святом Тимофія Пронцевича. З трепетом в душі та з сльозами на очах він щороку прошкує до Обеліска Слави, а про пережите тихенько гомонять нагороди на піджаку, тривожать дитячі спогади.
… Нарешті війна закінчилася. Вчорашній солдат почав ходити на вечорниці, де збиралася молодь. Дівчата пряли, ткали, вишивали, доки хлопці їх розважали. Тут і запримітив свою співучу та жваву красуню – 18-річну Олену. Не розгубився і запропонував їй пошлюбитися. Весілля гучного не було, але молодята зуміли розписатися і навіть повінчатися. І знову життя завирувало: Олена працювала ланковою у колгоспі, а Тимофієві запропонували викладати курси грамоти для неосвічених старших людей. Навчав їх букв і ставити підписи. Серед буднів і свят народилося троє донечок і син. Тоді чоловік вирішив здобути освіту, щоб мати стабільну роботу і забезпечувати сім’ю. Так доля привела у Володимир-Волинське педагогічне училище. Декілька років працював вчителем фізкультури у селі Стобихівка і років зо 30 – у Тоболах. Звичайно, жив не тільки школою: підзаробляв на сезонних роботах, тримали чимале господарство. А в 60 років уже дозволив собі заслужений відпочинок. Між тим, батьківська любов до дітей і викладання повела двох дочок на педагогічний шлях, третя обрала фах бухгалтера (видно таки далися взнаки татові математичні здібності), а син закінчив лісотехнічний інститут у Львові. З роками діти подарували щасливому голові сімейства 9 онуків та 19 правнуків.
…Зараз Тимофій Мусійович живе з найменшою донькою Любою. Фізичних навантажень здоров’я уже не дозволяє, тож перебрав на себе обов’язки порадника: завжди дає рідним слушні підказки та тішить їх своєю присутністю. Видається, що він у цьому колі, наче красне сонечко. А відгуки членів родини тільки підтверджують цю думку:
– Наш дідусь дуже добрий. Він ніколи нічого не жаліє, завжди привітний, усміхнений, надзвичайно позитивний. Коли був молодшим, любив робити з лози кошики. Знай, коли пожене пасти корів, то назад обов’язково принесе з собою гарненький виріб. І завжди нам наголошує, що спорт – це здоров’я. Ми ж дякуємо Богу, що в нашій родині є така поважна і добра людина, – з теплом розповідає про нашого героя онука Тетяна.
Жінка згадує, що в 70 Тимофій Мусійович казав, що точно буде жити до 90. Тоді вона дивувалась з нього, адже, здається, це так багато. А коли вже відсвяткували його 90-літній ювілей, то підсумував, що мало собі відміряв – треба дожити хоч до 100 років. Тож ми щиро зичимо, аби й це бажання Тимофія Пронцевича здійснилося.
Міцного здоров’я, родинного тепла і затишку усім ветеранам! Дякуємо за ваш безцінний вклад у наше майбуття!
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Тоболи.
