Нещодавно в публікації “Чи доречними є пишні поминальні обіди?” (“Полісся” від 9 квітня ц.р) ми спробували розібратися в тому, чи існує сьогодні необхідність у багатолюдних поминках. Справа в тому, що в окремих селах Волині, в тому числі й в Грудках та Осівцях на Камінь-Каширщині, люди тривалий час не здійснюють звичних нам велелюдних поминок. Замість цього рідні померлого роздають на кладовищі присутнім коливо та цукерки, молитвою вшановують покійного і опісля розходяться.
Таке нововведення наших земляків всерйоз зацікавило багатьох жителів району. Адже, як не як, окрім того, що підготовка до поминок відбирає в згорьованих рідних чимало сил, так ще й влітає людям в немалу копійчину. Хоча, разом з тим, нововведення жителів Грудок та Осівців до вподоби не всім, про що засвідчила реакція окремих жителів району після виходу нашої публікації. Те, що піднята нами тема викличе резонанс на теренах району, журналісти розуміли, адже дилема організовувати поминки чи ні — надзвичайно делікатна. Як не як, в кожної людини своя точка зору, яка також має бути врахована. Тому недарма ми закликали читачів ділитися власними думками та відгуками з приводу піднятої проблеми. І приємно, що люди відгукнулися та висловили свої міркування.
Так, на адресу редакції надійшло декілька листів. Перший ми отримали від жительки Каменя-Каширського Софії Антонівни Гембік. В ньому читачка не погоджується з ініціативою земляків та запитує: “А чи доречними є весілля, що тривають цілий тиждень для людей, які не знають, що таке праця?.. Невже померлі за свій вік не заробили поминального обіду скромного?..”
В наведених нашою читачкою аргументах є зерно істини. Дійсно, українці, які часто виживають на межі бідності, чомусь дуже полюбляють влаштовувати бучні бенкети на весілля чи день народження. І тижневі гуляння, на наше переконання, також є недоцільними. Особливо в умовах війни, коли на Сході щодня гинуть наші воїни, про що у свій час вже писала наша газета. Примітно, що аналогічними запитаннями задається й автор другого листа Надія, прізвище якої не було вказане в листі. Ми не беремося публікувати повний його зміст. В ньому читачка висловлює переконання, що поминальні обіди потрібні, адже така традиція існує в нашій культурі сотні років. Висловили свою точку зору читачі й з приводу оренди ресторанів для похорону. Люди мотивують необхідність це робити тим, що сьогодні в багатьох будинках євроремонти, паркети, дорогі, меблі, а тому й зробити останній обід в честь померлого багатьом просто ніде.
Окрім відгуків, що надійшли на адресу редакції поштою, були й телефонні дзвінки. Так, зокрема, зателефонувала жінка (пані не представилася, але судячи з голосу та мови, вона була поважного віку), яка стала на захист велелюдних поминок. За її словами, вона довго збирала гроші собі на похорон, тож бажає для себе пишний обід. “Я обов’язково скажу своїм дітям, щоб було велике частування і багато людей!” — після довгої дискусії констатувала співрозмовниця. Примітно, що прихильниками поминальних обідів, які зі своїми відгуками зверталися до нашої редакції, зазвичай були люди старшого та літнього віку, які кардинальні нововведення сприймають з болем.
Разом з тим були й схвальні відгуки читачів. Наприклад, ось такий вичерпний коментар на сайті нашої газети polissia.net залишив користувач на ім’я Василь (подаємо з несуттєвими правками та скороченнями): “Молодці мешканці Грудків та Осівців. Ці велелюдні поминки в день похоронів склалися в змаганні доказати, що я не бідніший від сусіда чи кума. Такі змагання є й під час весіль, будівництва невиправдано великих будинків, купівлі автомобілів тощо. З нас вже світ сміється, що в погоні за марнославством українці втрачають глузд. Апогеєм цього несмаку були хороми генпрокурора Пшонки, “смотрящего” Юри Єнакієвського – Іванющенка та багатьох інших представників влади та інших злодіїв. Прості люди також не проти в міру своїх можливостей, а то й в борг “шиканути” безглуздістю. У тому числі й під час поминок. Головний принцип: “Аби люди не переговорювали…” Пам’ятати про померлого треба, не гріх і вшанувати його з родиною скромним обідом на 9 та 40 день, через рік. Але не перетворювати це в змагання, яке не вчить ощадливості, розумного витрачання заробленої копійки та здоровому способу життя. Відкинули алкоголь на поминках, відійде й гучне застілля в день похоронів. Покормити можна і треба хіба приїжджих на похорони з інших населених пунктів. Так роблять в багатьох районах і областях України…”
Тож чи доречні пишні поминальні обіди? Як зазначив у минулій публікації настоятель храму Архістратига Михаїла села Грудки отець Анатолій Литвин, найголовніше в похоронах – не вишукане застілля, а щирі молитва та скорбота за небіжчиком, аби лишилася світла пам’ять про людину, аби Господь упокоїв її душу. Думаю, з цим погодиться кожен. Нам же важлива думка кожного з наших читачів і ми вдячні всім, хто відгукнувся, незалежно від того, якої життєвої позиції дотримується в цьому делікатному питанні. Ми в жодному разі не закликаємо людей остаточно відмовлятися від звичних панахид, як подумали деякі наші читачі. Робити чи не робити пишний обід — особиста справа сім’ї покійного, виключно їхнє рішення. Тим паче, що ці обіди не є забороненими церквою чи суспільством.
Просто все ж таки хотілося б донести, що в щоденній життєвій суєті своїм рівнянням на родичів, сусідів, знайомих ми чомусь забуваємо про те, що деякі речі є надмірними, не обов’язковими. Це стосується і тижневих гулянок на весіллях, і пишних застіль на дві сотні душ під час похорону. Так, безумовно, померла людина заслужила, щоб її гідно провели в Царство Небесне. Проте не забуваймо, що покійного перш за все пам’ятають за його людяність, світло, яке він ніс з собою у житті, а не за кількістю та вишуканістю страв у меню, що були на поминках в його честь…
Сергій Шиліпук.
