Про мистецтво, що перемагає страх. Про силу духу, національну ідею і потужну творчість в окупації. Про колосальну віру в краще.
Вона могла залишитися в Польщі і спробувати жити по-європейськи чи реалізувати себе у столиці, повернутися до витоків роду на Волинь. Або ж піддатися системі. Але лишилася собою там, де, здавалося б, не має світлого майбутнього, де мусить іти проти течії і сірої маси, бути сучасним дисидентом – узяла на себе обов’язок тримати українське небо в окупованому Криму. Обрій добра, світла й істинних цінностей. Свідомо. Наполегливо. Але, на жаль, одиноко. Бо материкова Україна не поспішає підтримати тендітний вогник українства в Криму. І нестримна Юлія Качула оберігає його сама.
оКРИМлена
Юля народилася в сім’ї любешівця, патріота і митця Віктора Качули. Виростала на поліському пісенному фольклорі і високих культурних авторитетах українства. Шукала себе у філології, журналістиці і врешті присвятила життя музичній творчості. А заодно – громадській діяльності, бо завжди вірила у свою державу і донині бореться за її ідеали і духовну суверенність. Доля веде тернистими шляхами, проте ця боротьба тільки гартує дух нашої героїні. У неї ж багато завзяття, бо поки молодий – треба робити великі справи. От тільки доброго у коханому Криму нині мало. Хіба що неймовірної краси природа, одиниці свідомих і чистих душею. Але й те підрубують під корінь. Півострів генетично стає схожим на помийну яму. Та й зовні не краще: місто, берег, море, гори – усе розпродане. Засмічене, нашпиговане, забудоване багатоповерхівками. Води немає. Виростає місто у місті і в серця спрутом вкорінюється совок. Сімферополь уже давно не той і люди застигли в страху перед новим. Розвиток зупинився. Але на місцевих це не впливає. Вони не піднімаються, не закликають до боротьби. Їх усе влаштовує. Вона ж іде проти штормів. І це не гіпербола: на півдні годі шукати українського, окрім творчості Юлії Качули.
– Якось я вибрала собі такий шлях чи він мене вибрав – не знаю. Поки що я тут, намагаюся тримати це українське небо. Але чим далі – бачу, що Крим все більше відходить від України. Усе, що пов’язано із материком, тут як гетто. Крим зараз – відрізані ноги, які всихають. Не знаю, як цю культуру можна зберігати. Уявіть, наскільки це дико. Постійно думати, для чого взагалі мені це все потрібно, і розуміти: якщо поїду звідси на свою велику батьківщину – тут нічого не залишиться. А чому так сталося? Чому багато проголосувало за Росію – бо українського тут потужно не звучало! – цей вирок і виклик дівчина поставила багато років тому. Але, попри всі упередження, один у полі теж воїн! Юлія Качула самотужки випускає україномовні альбоми, пише дражливі і ліричні тексти, і монтує багатовекторні відеороботи. Україна житиме, доки в неї віритиме така талановита молодь!
“Творити історію –залишаючись людиною”
Цей принцип освітив шлях нашої героїні. «Її поява у кімнаті завжди стає помітною, хоча Юля жодним чином не намагається привернути до себе уваги. Ніби просто занесли до кабінету букет квітів <…> Певне, це тому, що Юля – усміхнена, щира і щедро наділена позитивною енергетикою. А ще – співуча», – так колись написали про дівчину в єдиній україномовній кримській газеті “Кримська світлиця”, але, очевидно, з роками нічого не змінилося: її сила відчувається навіть через слухавку мобілки, ніби із швидкістю світла пролітає з Сімферополя у Камінь-Каширський. Юлі заледве виповнилося тридцять, але вона уже закарбувала своє ім’я в історії. «Чому?» – запитаєте.
Бо розмиває кордони проєктом «Слухай українською!» Юлія перекладає світові хіти і виконує їх рідною мовою. Завдяки їй до українського слухача наблизилися Ніно Катамадзе, Лара Фабіан, Хуліо Іглесіас, Мішель Леґранд, Адель та інші. У доробку переклади з англійської, французької, італійської, іспанської, івриту та грузинської. Ця музика резонує в душі і вчить бути вільним.
Бо «оКРИМлена» і піднімає з глибин забуття імена померлих за українське слово і душу. У однойменному проєкті речитативом і бітами оприсутнює поетів «Розстріляного відродження». Якісно, оригінально, з надривом. І з часточкою півострова, бо дала собі слово знімати Крим. Аби українці його не забували, не хотіли втрачати. Бо їй важливо залишати прапорці, де була, казати правду.
Бо заснувала школи вокалу «Vocal Recovery» і створила проєкт «Діти Криму». Через неї талановиті кримські підлітки всотують українське слово і культуру. Знімають відеокліпи, наповнені красою півострова, потужною символікою, справжньою історією і чуттєвим досвідом, а головне – глибоким змістом. Без розпусти, пафосу і деградації. Саме вони озвучили проблеми покоління, заспівали духовний гімн кримських татар і прагнуть бути вільними, створюючи якісно новий культурний продукт.
Бо в зросійщеному світі продукує філігранне українське і показує інший світ. Бо в неї класика не нудна, а сучасна. Бо оживають усі сенси і підтексти, відриваються ярлики, а тексти можна розбирати на цитати. Тому що багато подібних «бо». Послухайте, перегляньте, напишіть Юлі Качулі, аби вона зрозуміла, що робить це недаремно. Аби знала, що цій планеті потрібні її пориви.
Юля – маяк
Для мене вона атлант, Че Гевара української кримської культури. «Окуповане відродження». Натомість сама себе Юля означила маяком. Орієнтиром бути собою, незалежно де ти знаходишся. Він не наздоганяє, не кричить – монументально стоїть і робить свою роботу. А хто хоче виплисти з ураганів, до нього прийде. І він віддасть їм найкраще, що має – прекрасні речі, на яких будується цей світ.
– Які кошти витрачаються на плюндрування цінностей! Хочеться бути протидією впливу телебачення. Сучасним моралістом, який ламає стереотипи: не побитий долею за добро, а щасливий, прогресивний, не надломлений, а наповнений яскравим життям. Хочу про це розповісти, показати на прикладі. Аби почули. Це була б моя ніша у творчості й житті, – маніфестує мисткиня. – Бути незламною, іти проти течії, але стояти за добро – це і є основа. Не піддаватися, не бути сірою масою, бо це найпростіший шлях. А в загниваючій системі залишитися нормальним і пропагувати якісні речі. Справжня незалежність – це незалежність від залежностей. Не обов’язково пити для радості, не соромно хвалитися походом у музей, а не п’янкою. Не переступати межу, але шукати золоту середину.
Юлія Качула довго і наполегливо ростила в собі цей стержень, а тепер відчуває сили і потребу повести за собою інших. Це й привело її з вільного світу назад у загублений Крим – бажання працювати задля своєї держави, мови. І неможливість жити побутовим, відстороненим життям. Вона тримає цей нерв, біт і резонує в серцях тих, кому не «какаяразніца». І навіть якщо застерігають, блокують і погрожують – у неї є внутрішні сили і натхнення зробити надзвичайні речі, зорієнтовані у вічність. Бо треба діяти і виставляти маячки. Для майбуття.
– Не хочу вірити, що всі так морально і культурно зубожіли. Не можу, бо тоді взагалі нема у що вірити. Але цього мало. Треба щось важливе. Я можу піддатися, співати російською, досягати успіху, тільки кому тоді мої високі цінності потрібні?! Основне питання: робити чи не робити. Я обираю робити. Скільки мені вистачить сил і натхнення. Сама собі країна, як співав Скрябін. Але я будую її такою, якою хочу бачити. Сильну, розумну, активну, талановиту, яскраву, на справжньому ґрунті.
***
Коли світ повільно котиться у прірву, в мікрокосмі Юлії Качули інше життя – «де немає в душах сміття», «де немає фальші в серцях», «де відсутні злоба і страх», де шукають себе в собі, де вирощують сталеві крила і не забули вічне. Тут закликають створювати власний простір і «бути провісниками світла і волі», бо «потяг правди не зійде із колій». Діяти, мислити і жити з Україною в серці. Навіть в окупованому, всіма забутому Криму.
Іванна ВЕЛИЧКО.
