На околиці Радошинки, відразу на повороті, як їхати із Запруддя до села, колись стояв будинок, де жила сім’я поштаря Федора Шворака. Під будівлею знаходився потаємний схрон. Це була особиста ставка булавного УПА Йосипа Тюбая, який мав псевдо “Дубовий”.
Родом він з села Облапи Ковельського району. Щоб уникнути арештів, Тюбай змушений був піти у глибоке підпілля. Після закінчення війни перейшов на нелегальне становище і очолив ще й місцевий провід Організації Українських Націоналістів. Поширював літературу, листівки, патріотичні вірші, писав чернетки листівок низового рівня. Виконуючи наказ головного проводу, Йосип Тюбай готувався до рейду на Захід. Не встиг. У 1948-му в Радошинку на місце, де переховувався “Дубовий”, наближений до нього зрадник привів загін військ міністерства державної безпеки СРСР.
Про те, як загинули повстанці, у свій час розповів місцевий житель, спочилий уже у Бозі Кіндрат Павлович Панасюк, який був особистим зв’язковим у Йосипа Тюбая. За його словами, упівців видав господар, під будинком котрого і знаходилася криївка провідника.
Відбувся короткочасний бій. Один із радянських командирів звернувся до повстанців: “Дубовий, здавайся, ми знаємо, що ти там!” Почувши це, підпільники зрозуміли, що настав їхній смертний час, і почали палити секретні документи. Коли через вікно в будинок полетіли гранати і повітря сколихнули вибухи, повстанці застрелилися, але лишилися вірними Україні. Серед них була і молода дівчина, сестра Йосипа Тюбая — Марія, яка мала псевдо “Мала”. Вона теж виконувала функції провідника. Третім у схроні був особистий охоронець “Дубового”, повстанець з Карпилівки на ім’я Федось.
Мертвих повстанців солдати-червонопогонники повантажили на підводи й повезли на залізничну станцію у Сошичне, а звідти — у райцентр, де виставили на громадський показ. І тут сталася дивна річ: вночі невідомі дівчата закидали вишитими хустинками тіло героя. Згодом емдебісти поховали Тюбая. Зробили це таємно, аби ніхто з рідних чи бойових побратимів не знав, де він спочиває.
У жителів про цього повстанця зосталися лише хороші спогади. Кажуть, любив він читати людям вірші, бо був освіченим, а на свята пригощав сільських дітей солодощами.
Минулої неділі, у День пам’яті та примирення, у селі Радошинка було урочисто віддано шану цим трьом відважним українським патріотам. Обабіч сільського цвинтаря в їх честь встановлено та освячено пам’ятний хрест і меморіальну табличку, що були споруджені стараннями місцевих активістів, зокрема, підприємця Сергія Панасюка з Каменя-Каширського. У заході взяли участь представники місцевого самоврядування не лише з нашого району, а й із сусідніх Ковельщини та Ратнівщини. Перед присутніми виступили голова райдержадміністрації Валерій Дунайчук та голова Ковельської районної ради Андрій Броїло. Маловідомі сторінки з біографії “Дубового” розповів Сергій Панасюк. Він наголосив, що Йосип Тюбай пройшов шлях від чотового до булавного УПА в сотні “Кубіка”, яка брала участь в багатьох військових операціях. Найвідоміша з них – захоплення Каменя-Каширського та знищення гітлерівської адміністрації в місті. У 1948-му Тюбай став керівником Камінь-Каширського районного проводу.
Депутат міської ради від районної організації ВО “Батьківщина” Богдан Калюх, батьки якого також були в національному підпіллі, продемонстрував всім фотознімок “Дубового” та закликав і надалі вшановувати пам’ять воїнів УПА.
Жителька села Стобихва Олена Макарук, яка була особисто знайома з Йосипом Тюбаєм, поділилася спогадами про цього відважного повстанця та його сестру Марію. За її словами, “Дубовий” часто навідувався у Стобихву. Давав їй завдання розповсюджувати листівки. Одного разу до будинку, де мешкала Олена Іллівна, навідалась і Марія Тюбай. Вона була дуже вродливою, але вочевидь не готовою до війни. У дівчини випав автомат і розсипались набої. Марія кинулась їх збирати, не стрималась і заплакала, наче відчувала, що не доживе до того часу, коли Україна стане незалежною.
12
Олесь Федорович,
с. Радошинка.
Фото автора.
