Подейкують, таких батьків, як Степан Кошель, більше не знайдеш у Малій Глуші (й не тільки). Він із синами – нарівні. Вдома, у полі, в поїздках, за грою – всюди разом. Чоловік намагається найперше бути хлопчакам другом, а заодно вчить шукати свій життєвий шлях і будувати власний світогляд без засилля чужих думок. А головне – чинити по-совісті і бути справжніми мужчинами, зберігати гідність і благородність. Чоловік каже, що дає їм те, чого колись сам прагнув, і допомагає втілити юнацькі мрії. От і все. Начебто нічого незвичного, але Адам з Дмитром захоплені своїм батьком, власне, як всі сільські хлопчаки. Чим же привертає увагу поліський Бандера?
З дитинства – бандерівець
У школі Степана завжди дражнили Бандерою. Спочатку сердився через це, ображався. А з часом звик і вирішив, що коли вже він Бандера, то повинен дотримуватися «іміджу» і до найменших деталей знати справжню історію славнозвісного націоналіста. Так і було. У місцевих бібліотеках усю патріотичну та історичну літературу перечитав. Ніколи не цурався прізвиська, а навпаки – гордився цим і наполегливо спростовував пропагандистські штампи. Навіть коли працював у серці Росії, принагідно пояснював хто є хто.
– Коли люди з тобою спілкуються — починають розуміти, що всі звинувачення – це неправда. Взагалі ще треба подумати, хто більше шкоди наніс – німці чи КГБісти. Я історію добре знаю, – розмірковує Степан. – Читав, розповідав іншим і пісні складав. Під гітару. Написав кавер-версію «Заповіту» Шевченка – стилізував під рок.
Насправді змалку Степан був бешкетником, хоча вчився на п’ятірки. От тільки у 7 класі категорично відмовився вивчати російську мову. Вишив тризуба (щоправда тоді ще не знав, як це зробити правильно, тож герб у нього був без нижнього зуба) і нашив його на шапку. Звісно, новаторство сподобалося не всім. Класна керівничка, корінна росіянка, у грубій формі вирвала герб: «Разрєшат – будєш насіть, а нє разрєшат – нєт». Проте Степан був налаштований рішуче: «Все одно Україна буде вільна!». А в додаток ще й дипломат обклеїв жовто-блакитним папером. Тільки не книжки, а жувальні гумки в ньому носив. Сміється: зайнявся «бізнесом», коли «дмухнув вітер змін»: фантики продавав по 5 карбованців, жуйки – по 15. А купував їх по 3! В той час його навіть зі школи хотіли вигнати. Ще більше збунтував, перестав ходити на уроки і отримав свідоцтво про освіту з трійками. А що завжди був винахідливим, то не дуже постраждав через оцінки. Потім відучився у Любешівському ПТУ на меліоратора і гайда шукати себе в світі.
Молодість минула в мандрах
У 2000-му спонтанно поїхав у Москву. Ночі проводив на вокзалі, а вдень шукав роботу. Багато варіантів перепробував.
– «Влився» в гурт рокерів на Старому Арбаті. Підсилювач, колонки – уся апаратура була. Чудовий спосіб заробітку, тільки витрачали все на розваги. Грали і співали в підземних переходах пісні Цоя, а ввечері збиралися великою компанією, «тусувалися». Ночував на лавочці. Літо. Тепло. І про село пісні грав, римував, – згадує часи життя в смак Степан. – Потім осів у підмосковному місті Реутов. Жив повноцінним життям, працював на виробництві. Там всі мене знали. Друкував вірші у газеті, ходив у клуб початківців пера, знімався у розважальних пародійних програмах про політиків і багатіїв, що транслювалися на місцевому телеканалі. Заодно грав у парку на гітарі. Віршував на замовлення: розкаже хто свою історію – напишу. Хлопці навіть плакали. Весело було…
Степан не приховує: в ті роки жив у своє задоволення, не зациклювався на грошах, стереотипах, легко зривався і їхав у нові міста. Але все одно знаходив можливості наповнити своє авантюрне життя змістом. Зокрема, багато читав. Завжди «рятував» викинуті на смітник книжки. Прочитав Фрейда, Карнегі, Аристотеля… Їздив на Урал, спілкувався і з якутцями, гагаузами, удмуртами… Але нарешті повернувся у рідну Малу Глушу.
Вільний час – для дітей і подорожей
Тепер у Степана Кошеля інше життя: господарство, дім, старенька мати і двоє синів. Проте побут не згасив його життєлюбної натури і жаги до нових знань. Тож тільки з’явиться вільна хвилинка – у мандри. У цій сім’ї не женуться за надмірним пафосом і матеріальною розкішшю, а надають перевагу емоціям. Враженням. Чоловік хоче подарувати дітям веселе дитинство, тож найбільші витрати – на подорожі та розваги. Були в Карпатах, у Києві, Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Почаєві, Кременці, «Тунелі кохання»… І в Москві «давали кіптю», коли до старшого брата у гості їздили: зоопарк, 3D-кінотеатр, екскурсії, прогулянки. Їхнє «слава Україні», що луною котилося по водних атракціонах, чув, напевне, увесь аквапарк. А минулого літа мотоциклом за 2 місяці 7 тисяч кілометрів намотали – так Волинь і місцеві озера вивчали.
Коли ж немає часу на далекі поїздки – вирушають з друзями на пікнік. А там купання, ігри у м’яч… Ще й на вулиці облаштували свій спортмайданчик – ворота, турніки, канати. У цьому закутку села завжди велелюдно і весело.
Символіка, курник з підігрівом і інші господарські секрети
Сільські хлопчаки ставляться до Степана Кошеля з великим респектом. Кажуть, це найсучасніший і найкрутіший тато. Розуміється в комп’ютерних іграх, грає на гітарі і викладає відео в тіктоці, багато читає, знає історію села й Волині, колекціонує монети і легко справляється з традиційно «жіночими» обов’язками: консервує гриби, овочі і фрукти, пече паску, готує… А ще – дивує господарськими рішеннями: у подвір’ї – камери, аби городину не крали (був випадок, коли 10 соток часнику спололи), у тракторі – рок-музика. Тим часом у господарстві – корова, свиноматки, городина, віднедавна – 250 саджанців горіхів. Взявся чоловік і картоплярство розвивати, бо вважає, що раціональніше вирощувати одну культуру, а не розриватися між усіма без результату. Пробує хліб перекупника і не перестає фантазувати. Для свинобоїв лайфхак з Малої Глуші: обсмаленого кабана легко мити мийкою високого тиску (наприклад, Керхер). Кажуть, доки викурив сигарету – чистота.
– Я намагаюся у всьому залучити національну символіку. Нещодавно встановив паркан «бабині ходники» – з різнокольорового штахетника. У мене так: якщо є жовтий колір, то до нього обов’язково має бути блакитний, до чорного – червоний. Он на даху в хліві щити один як український прапор, другий – наче оунівський. А в льосі на дверях гвіздками тризуб вибив, коли утепляв, – коментує господар і розповідає, як будував своє двоповерхове сховище і чому найчастіше дивуються люди. – Зробив у курнику підлогу з підігрівом і стелажі, наче в Макдональдсі. А на стіни повісив вишиті картини, щоб не перекидалися з місця на місце. Не люблю, щоб щось пропадало. Навіть з дверей пральної машини зробив курям вхід.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Мала Глуша.
