Столиця українського гончарства — селище Опішня Зіньківського району на Полтавщині — здавана славиться глиняною декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Ще з 19 століття вироби тамтешніх майстрів були затребувані у Європі та займали в колекціях світових знавців почесне місце.
Саме в Опішні діє єдиний в Україні навчальний заклад, де діти продовжують традицій гончарного ремесла — Державна спеціалізована художня школа-інтернат I-III ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні” ім. В.Кричевського, а також Національний музей-заповідник українського гончарства, де викладає і творить наша землячка Наталія Матвійчук із села Мельники-Мостище. Саме тут її художній талант та здібності знайшли яскравий вияв у відродженні ремесла тисячолітньої давнини. Вона є авторкою навчальних програм з гончарства, рисунка, живопису, композиції, скульптури.
На шляху до улюбленої професії
Наталія Матвійчук навчилася гончарному мистецтву, здобуваючи середню спеціальну освіту у Косівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені Василя Касіяна за спеціальністю “художня кераміка”. По тому юна майстриня впродовж шести років працювала художницею народних промислів на заводі «Художній керамік» в Опішні. На той час, зізнається пані Наталія, творча лабораторія заводу для неї була не дуже привабливим місцем роботи, однак працевлаштуватися за спеціальністю художниці-керамістці де інде не вдалося. Лише заради сподівання на те, що матиме змогу розвивати свій талант, зрештою, юнка залишилася в Опішні.
Згодом у 1997 році вступила на 3 курс художньо-графічного факультету Харківського державного педагогічного університету за спеціальністю «Вчитель образотворчого мистецтва та креслення». З того часу працює художником у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні та на посаді вчителя рисунку, живопису, композиції та гончарства Колегіуму мистецтв.
Робота мотивує дотворчості
Ніколи раніше, жартує досвідчена педагогиня, не уявляла себе вчителем, а отже, запевняє, не володіє великим педагогічним талантом. Однак у своїй роботі мисткиня демонструє протилежне. Результатом вмілого наставництва та наполегливості є високі досягнення її вихованців. Творчі роботи, виготовлені учнями у шкільній навчально-виробничій гончарній майстерні під пильним оком вчительки, здобувають перемоги на конкурсах міжнародного та всеукраїнського рівнів.
Так, за період з 1999-го по 2020-ий вихованці Наталії Володимирівни стали переможцями 56 мистецьких конкурсів обласного рівня, 73 — всеукраїнського, 30 — міжнародних. Президентської стипендії для молодих майстрів народного мистецтва України удостоєні семеро її вихованців. Випускники ж заслуженої працівниці культури продовжують вподобану справу у Львівській академії мистецтв, Полтавській політехніці, Національному університеті декоративно-прикладного мистецтва імені М.Бойчука, Вроцлавському університеті (Польща).
Окрім викладацької роботи Наталія Матвійчук працює над концепцією та експозицією виставок.
— Маю чимало як адміністративної, так і творчої праці. Взагалі мені пощастило з роботою, оскільки сама атмосфера сприяє професійному росту. Генеральний директор Національного музею гончарства Олесь Пошивайло — фанат своєї справи, який заряджає енергією всіх. Директорка Колегіуму Людмила Овчаренко, з якою ми в команді працюємо над реалізацією творчих ідей, є також моєю натхненницею. Нас усіх об’єднує спільна мета – відродження, збереження та продовження славних етнокультурних традицій нашого народ, — розповідає Наталія Володимирівна.
Патріотка з душею волинянки
Не зважаючи на те, що довгий час Наталія Матвійчук проживає на Полтавщині, не забуває вона і про рідних на Волині. Кілька разів на рік приїздить відвідати батьків та сім’ю брата, котрі мешкають у Луцькому районі. З малою батьківщиною жінку пов’язує й дещо інше. Піклування про армійців 14 окремої механізованої бригади (м.Володимир-Волинський) у якості волонтерки свідчить про неабиякий патріотизм нашої землячки. Активна патріотка була серед тисяч активістів на майданах у Києві та Полтаві у найвідповідальніші для України моменти. Із 2014 року і до сьогодні доставляє волонтерську допомогу нашим бійцям на Схід. Спочатку, розповідає, допомагала подрузі із поїздками на фронт. Втім після того, як остання пішла воювати, організовує їх самостійно. Пригадує й цікаву історію, що мала місце 2016 року в Мар’їнці, де на той час тримала оборонні рубежі 14 ОМБр.
— У чергову поїздку на Схід ми з колегами-полтавцями на згадку нашим захисникам пошили традиційний прапор Волинської області. Солдати розмістили його на напівзруйнованій будівлі міста. Та згодом на одному з російських телеканалів символ ідентифікували як стяг Данії, додавши, що нібито на території України присутні війська цієї скандинавської країни, – не без усмішки розповіла пані Наталія.
До слова, з ініціативи та за авторським ескізом Наталії Матвійчук в Опішні споруджено пам’ятник захисникам України і встановлений сітілайт загиблим воїнам Зіньківського району.
Леся МІНІБАЄВА.
