Зовсім по-іншому ставляться до пам’яті спочилих наші сусіди
— у Любешові та Маневичах
Захаращені кладовища — актуальна проблема, з якою громадяни постійно звертаються як до комунальних служб, так і до органів влади. Адже прибирати у місцях поховань — місія, що передусім лежить на плечах тих, хто доглядає за могилами своїх родичів та близьких.
Захаращені кладовища — актуальна проблема, з якою громадяни постійно звертаються як до комунальних служб, так і до органів влади. Адже прибирати у місцях поховань — місія, що передусім лежить на плечах тих, хто доглядає за могилами своїх родичів та близьких.
Тим часом проблему з прибиранням цвинтаря у сусідньому Любешові вирішили десятки років тому. За словами начальника житлово-комунального господарства Любешівської селищної ради Віталія Герасимчука, в належний стан територію приводить керована ним служба систематично. З обох боків кладовище обнесено металевою та бетонною огорожею. При потребі тут працюють двірники. Для сміттєвих відходів встановили спеціальний контейнер, влаштована водоколонка, перед кладовищем дбайливо заасфальтована стоянка для автомобілів. А от безпосередньо за могилами доглядають родичі похованих. Вічний спочинок померлих більше не обтяжують старезні дерева. Аварійні насадження після обстеження та оформлення відповідних дозволів, вирізають кожного року.
Кладовищем у Маневичах опікуються ВУЖКГ та спеціальна посадова особа відомства — ритуальник. Останній здійснює контроль та веде реєстр поховань. Більше того, ще з радянських часів при ЖКГ залишилась служба, що надає певні ритуальні послуги.
Засноване кладовище у Маневичах майже тридцять років тому. Тут на місці лісу, розповідає керівник профільного відділу Леонід Ковальський, за його ініціативою облаштували цвинтар, що має секторальну будову. Між секторами викладено асфальтові доріжки, що дає змогу зручніше орієнтуватися на території та швидко знаходити потрібні місця поховань. Тепер, зазначає комунальник, ресурс кладовища вичерпується. Тож наразі розробляють детальний план території нового місця для спочилих, площею у 4 гектари. І без того сумне видовище, викликане самим призначенням цвинтаря, вирішили хоч трохи оздобити: уздовж алей служба висадила вічнозелені туї. Бо ж, як переконує Леонід Ковальський, любов треба віддавати живим, а померлим — пам’ять про них.
Леся Мінібаєва.
