Незалежна громадсько-політична газета

Майстер з Любешівщини робить трактори, аналогів яким немає у світі

Коли Петра Оласюка в дитинстві запитували, ким він хоче стати, той твердо відповідав: “Трактористом”. Тому не дивно, що після повернення з армії почав опановувати цю професію в одному з сільгосппідприємств району. Та так прикипів до техніки, що одного разу вирішив і собі зробити трактор. Спроба видалась настільки вдалою, що ось уже два десятки років майстер-самоучка створює тракторці, комплектації яких можуть позаздрити навіть деякі іномарки.

IMG-9a02d2463b2c79e2cfe489e4df99c50a-V

Перший свій “ляпатас” (себто саморобний трактор, як кажуть місцеві “кулібіни” – Авт.), майстер змайстрував ще в далекому 1979-му році. У ті часи на Любешівщині саме започаткувалась мода на такі диковинки. Місцеві народні умільці переробляли на сільгосптехніку мотоколяски, “зідики”, “мурав’ї” – усе, що можна було легше дістати.
— Чому вирішив зробити трактор?, – розпочинає свою розповідь Петро Оласюк. — Життя змусило, у селі ж як — городи, косовиця, дров привезти теж треба… А без техніки ніяк. За основу я взяв мотоколяску “інвалідку”. Коли сусід побачив це диво, то лиш посміхнувся: “Та посадиш ще когось, то він і з місця не зрушить”. Помудрувавши трохи, зробив задні колеса гусеничними, щоб тракторець не буксував по багнюці. Нових деталей не купував, адже це дорого. Усе шукав на звалищах металобрухту. На все про все у мене пішло більше півроку. Можна було б і швидше впоратись, та за роботою часу на тракторця не вистачало.
Спочатку рідні не вірили у затію пана Петра. Батько навіть трохи кепкував з сина, називав диваком. Та коли побачив, що справа просувається успішно, став активно йому допомагати.
— Якось у вихідні приїжджаю додому, – провадить далі Петро Оласюк, — а батько зустрічає мене такий радісний: “А, що сину. Я тут зробив гусениці, але кращі за тебе, бо з тими, що були, трактор і в двір не міг заїхати”. Подивився, справді добре. Саме він і випробував наше спільне творіння. Правда, ця перша спроба “приручити залізного коня” виявилась для батька непростою. Він був ковалем, у тракторах зовсім не розбирався. Я йому показую, як рушати, а він не слухає. Завів трактор, та замість першої ввімкнув четверту передачу. Тисне на педаль газу – трактор на місці, знову – те ж саме. То нагазував так, що той тракторець рвонув з місця, його занесло. По дорозі налетів на каструлю, повну старих черевиків, ті порозліталися в усі боки. Сусіди стоять, за голови беруться.
Усіляких казусів, як зізнається майстер, було ще вдосталь. Та, на диво, працював тракторець справно, і ще зараз трудиться десь на Горохівщині. Такий вдалий початок підштовхнув Петра Оласюка на створення більш досконалого агрегату.
— Другий трактор я зробив теж за пів року, – вказуючи рукою на добротну машину, яку годі відрізнити від заводської, розповідає майстер. — Є тут двигун від трактора Т-25, задній барабан з мотоцикла К-608, там дві коробки від автомобілів ГАЗ 51 і 52 (їх чоловік змонтував разом для того, щоб збільшити кількість передач. – Авт.). А ще приладнав спереду ківш, тепер тракторцем зручно розчищати сніг узимку. Лебідка теж є. Максимальна швидкість – 60 км/год., що, погодьтеся, для саморобного тракторця цілком пристойно. До речі, лебідка не раз виручала господаря. Частенько витягував з багнюки себе, а кілька разів довелось тягнути цим малюком ще й загрузлі по самі підніжки багатотонні вантажівки. Усе це, звичайно вражає, та цей тракторець не порівняти з найновішим творінням любешівського кулібіна. База ГАЗ-66 – всюдихід, серце – двигун від вантажівки мерседес, сидіння — з легкового ауді. Усі деталі скомпоновані і підібрані під потреби та є унікальними у своєму роді.
— Тракторець не боїться ні болота, ні великих ям, – провадить пан Петро. — Пройде скрізь, та ще й до того комфортний, наче автомобіль. Кермо з гідропідсилювачем, тому навіть по бездоріжжю кермувати ним можна однією рукою. А 95-ти конячкам під капотом, які штовхають це чудо, позаздрять навіть деякі іномарки.

VLUU L210  / Samsung L210

VLUU L210 / Samsung L210

Як розповідає майстер, офіційно зареєструвати тракторець було досить проблематично. Спеціалісти з науково-дослідного інституту Львова, які спеціально приїхали, щоб випробувати трактор, не могли повірити, що він ще й їздить. Та прискіпливо вимірявши й оглянувши всі деталі, львівський професор мовив: “Так, хороший тракторець. Повірте, я їх багато бачив, але такого…!”. Коли пан Петро вперше приїхав цією диво-машиною в Любешів на ринок, здивуванню людей не було меж.
– Усі ішли до тракторця, наче в музей на виставку, – провадить далі співрозмовник. — Оглядали, запитували як зробив, чи часом не продається. А один хлопчик ще й під трактор заглянув. То я тоді сміючись мовив: “Точно механіком буде”.
Крім тракторців майстер виготовляє і іншу сільськогосподарську техніку. Є в господарстві пана Петра комбайн для копання картоплі, плужки – усе власного виробництва. Час до часу втілювати новаторські задуми батьку допомагає син Руслан – до речі, як і колись дідусь теж займається ковальством.
— Звичайно, конструювати трактори — непроста справа, – мовить наостанок чоловік. – На початку я навіть електроінструментів не мав, усе свердлив та обрізав вручну. Та якби наша держава сприяла винахідникам, то все б було легше.

P.S. До речі, Петро Оласюк — не єдиний на Любешівщині, хто створює саморобні тракторці. Кілька його колег, зацікавившись досвідом чоловіка, створили і власні агрегати. Місцеві “кулібіни” навіть об’єдналися у своєрідний клуб любителів саморобної техніки, і будуть раді усім, хто приєднається до їхньої команди.

Олександр ПРИЙМАК, село Рудка.

 

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *