На їхню роботу не впливає погода і навіть карантин не став на заваді, хоча, зізнаються, спочатку було страшно. У будь-який час листоноші Укрпошти несуть інформацію і гостинці своїм клієнтам. А хто одинокий чи живе далеко – отримує від них ще й останні вісті з села. Колись їм доводилося з телеграмами й неприємне повідомляти, однак поширення мобільного зв’язку таки згладило ці гострі кути. Тепер вони швидше добрі передвісники, яких старенькі завжди чекають з нетерпінням. І вчора у працівників пошти було професійне свято.
Інна Артишук ось уже сьомий місяць обіймає посаду начальника поштового відділення у селі Пнівне. Її підлеглі – поштарки із досвідом, за роки спробували того хліба, тож молоду працівницю шкодували з перших днів, вчили, допомагали.
– Я шість років пробула в декреті, тому вийти у колектив, спілкуватися з людьми мені було за щастя. Хоча маю економічну освіту, відчувала страх, але нікому не казала цього. Погодилася на роботу і не було вже куди відступати, – Інна тепер уже дозволяє собі зізнатися у потаємному. – І до дев’яти вечора засиджувалися, навіть більше. Відразу все закрутилося, приходила додому з «квадратною» головою. Лягала спати, а в думках складала план що і як маю завтра робити. Брала домашню роботу, записувала що не встигла, що потрібно доробити. До того ж у мене ще і навчання було. Телефонували, розповідали, потім опитували, тести складала по темах. Дуже багато інформації, а зовні видається ніби усе просто. Навіть не задумуєшся, що стільки всього треба знати і зробити.
Однак найбільшою підтримкою, напевно, була свекруха Любов Миколаївна, яка віддала поштовій службі 37 років свого життя. Прийшла сюди ще 18-річною і, фактично, стала обличчям відділення. Її дільниця – найбільша в сільській раді. За день Любов Артишук долає близько 20 кілометрів в одну сторону. І це тільки по прямій. А якщо зважити на те, що треба у кожен двір, кожну хату зайти, «за хлівом кого знайти чи на городі погукати», то назбирається усі 100 кілометрів за тиждень. «То мені маленько», – скромно зазначає. І мимоволі ділиться звичними клопотами.
– І від собак треба було не раз втікати, і в снігу по пояс борсалася, в дощі завжди ноги мокрі. Тут не питається яка погода – стараєшся людині догодити: вона ж виписала газету, хочеться їй занести. А на велосипеді 3-4 сумки. Якби ж то було чим возити, а то й не вміщається усе. Діти подарували на 50-річчя нового велосипеда, то вже «звозила», – в словах Любові Артишук немає жалю, але вчувається справжня відданість справі. – А старші люди люблять поговорити, розпитати. Хто ж найбільше ходить по селі? Листоноша!
До розмови приєднується Тетяна Лисиця. У неї – 7 років стажу і особливо кумедні «поштарські» історії. Вона вміє «смачно» розповідати. А заодно зауважує, що знає вподобання кожного користувача послуг на своїй дільниці: хто чим цікавиться, що читає, чим смакує. Окремі не баряться і телефонують із замовленнями заздалегідь. Просять придбати щось з продуктів, або ж просто питають чи прийде. А потім виглядають листоношину червону куртку. І так веселить дівчат оте голосне «пенсія, бабо, пенсія», яким часом зустрічає їх дітвора. Не поштарка, а «пенсія».
– А скільки то «ходовиків» малювали. У чужому селі ідеш, нічого й нікого не знаєш, і пишеш карту. Де який паркан, яка хата, дерево, квітка. До обіду – на пошті, потім несеш газети, бо маєш дільницю, – пригадує минулі роки Катерина Фарина, якій траплялося підміняти керівництво поштового відділення у Тоболах, Нових Червищах, Підріччі, Підбороччі. І раптом різкий перелам у розмові. – А колись мала пригоду. Під’їхала до подвір’я, зупинилася при фіртці і виймала газету в сумці на кермі велосипеда. Тут тріск, повертаюся – машина зовсім зігнула заднє колесо. Стояла б інакше – збила б мене.
Катерина теж прийшла на пошту після школи і якось так непомітно спливло вже 30 років роботи. Вона ж як і колись – тендітна і активна. Тільки й дивуєшся, де береться та сила піднімати громіздкі сумки.
***
«Листоноша – це завжди трішки психолог, бюро знахідок й інформації, особистий помічник, служба доставки, продавець і фінансист. Нехай робота дається легко, приносить моральне і матеріальне задоволення, а звістки завжди будуть добрими!», – з пнівненської пошти адресують щирі вітання колегам.
Іванна ВЕЛИЧКО.
Фото автора.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
