Керуючий справами Камінь-Каширської районної ради Валерій Хитрик легко підтримує розмову на будь-яку тему. Він компетентний в історії, політиці, етнопсихології, місцевому самоврядуванні, літературі… Кому хоч раз випадало спілкуватися, визнають – не часто нині зустрінеш людину такої філігранної інтелігентності, високого інтелекту та порядності, як Валерій Макарович. Не втрачаємо шансу поспілкуватися і ми, щоб ближче познайомити читачів із Валерієм Хитриком, який також є кандидатом у депутати Камінь-Каширської районної ради.
«Вчитися не пізно у будь-якому віці»
– Валерію Макаровичу, довгий час Ви працювали вчителем, директором школи у Видричах, пізніше – посадовцем райдержадміністрації і районної ради, і при тому були краєзнавцем. Схоже, маєте колосальний досвід…
– Службовий досвід багатий, та й життєвий теж. Не люблю одноманіття. Різна діяльність розширює кругозір – дивишся на ситуації під різними кутами. Досвід взагалі потрібна річ. Вчитися не пізно у будь-якому віці, бо життя таке змінне. Скільки не працюй, – усього не знатимеш. Однак навчився приймати рішення, вирішувати кілька справ одночасно, комунікувати, враховувати різні точки зору і зводити до спільного знаменника. Ось така маленька школа місцевої дипломатії.
– То ця школа зробила Вас таким стриманим?
– Не люблю яскраво проявляти емоції. Більше схильний до врівноважених людей – ми ж не італійці. Не люблю сварливих жінок. Оскільки воювати з ними – марна справа, намагаюся обійти. Але іноді не виходить (сміється, – авт.).
Мені подобається бути собою. Я – консервативна людина і не люблю пересовувати меблі раз у півроку, щоб щось оновити (злегка усміхається, – авт.). Люблю природу, ліс для мене – все. То як храм. Відпочиваю тут душею і тілом. Може, якби інакше доля склалася, то був би лісівником. А ще люблю просту їжу і гарну книгу. Колись прочитав, що багато людей веде щоденники, вирішив, що це – важлива справа, але за тиждень зрозумів, – не моє. Прочитаю часом дотепну річ, і так хочеться її приберегти, щоб використати при нагоді. От, наприклад, дуже подобається фраза Аль Капоне: «Добрим словом і пістолетом можна добитися набагато більше, аніж просто добрим словом». До нашого життя підходить, адже в керівника має бути і добре слово, і жорстка вимогливість.
«Найцікавіше – доля людини на тлі
історичних подій»
– За фахом Ви – історик. Чому обрали цей шлях?
– У школі мені всі предмети давалися легко, особливо точні науки, але тут велику роль відіграла особистість вчителя Степана Войчика. Він настільки мені припав до серця як педагог, як людина, що я пішов його дорогою. Так напевно було згори написано. Бути вчителем сподобалося, а от директором – не дуже. Наша система освіти «вішає» на директора зайві клопоти. Це важка праця і тим, хто тримає на своїх плечах школу, треба тільки дякувати. Якщо боротися з цією системою – війна безкінечна. Тому я капітулював.
– Але ж історію як захоплення не покидали? Весною ж була презентація Вашої книги-довідника «Повернуті з забуття» …
– Ніколи не відсторонювався, хоча не маю часу серйозно займатися краєзнавством. Книжка з’явилася за нагоди. Коли я прийшов працювати у районну раду, натрапив на матеріали про реабілітованих у 90-х роках жертв політичних репресій. Інформація була суха, але траплялися прецікаві речі. Не хотілося, аби пропало. Щоб зробити щось художнє, потрібно бути в двох іпостасях: як історик і як письменник. Марія Матіос дуже гарно пише про такі речі на Буковині, а ми ще чекаємо свого літописця. Тому вирішив сформувати своєрідну джерельну базу для тих, кому цікава доля рідного краю. Бо якщо говорити про історію взагалі, то глобальні процеси давно вже вивчені. Найцікавіше – конкретна доля на тлі історичних подій: людина хотіла годувати сім’ю і жити в спокої, а її жорна системи перемелюють і десь там випльовують. Наш край також пережив великий злам звичного укладу життя.
«Головне – забрати у нове життя
все хороше»
– Ви легко оперуєте фактами, часто вдаєтесь до аналогій. Напевно, цікавитеся політикою. Порівнюєте, як усе працює в інших?
– Безперечно. Посада вимагає та й для себе пізнавально. Стосовно самоврядування читаю і розпитую. Зокрема тих, хто в Польщі живе. Подобається їхня система децентралізації. Думаю, цей досвід нам підходить і його можна було б використати. Польща – це яскравий приклад того, як би могли жити, коли б провели нормальні реформи і були свідомими. Поляки стартували після розпаду комуністичної системи в гірших умовах, аніж ми. Тепер подивіться, де Україна, а де Польща? Хто їздить туди працювати каже, що ми відстали років на 50. Уявляєте: 30 років щось будували і ще на 50 відстаємо! Усі проблеми давно уже хтось вирішував. Треба взяти той досвід і адаптувати до наших умов.
– Тепер нас знову очікують зміни. Як вкотре не схибити?
– У чинній системі є багато хороших сторін, але є й недоречності. Переходимо рубіж і головне – забираємо у нове життя все хороше і всіх хороших людей. Має бути спадковість поколінь і традицій, послідовність у всьому. Насправді ситуація покращиться, коли люди зрозуміють, що від їхніх рішень щось буде змінюватися. З’явиться відчуття корисності, і у місцеве самоврядування підуть активні люди. Молодь хоче бути впевненою у завтрашньому дні. Якщо децентралізація виконає оцю річ, отже вона вдалася. Навіть нинішні вибори уже показують цю позитивну зміну і велику конкуренцію.
– Реформа адмінустрою показує непогані результати, але багато людей і досі ставляться до неї з недовірою і острахом. Як Ви, володіючи практичним досвідом і знаннями, сприймаєте це?
– Децентралізацію, започатковану у 2015 році, я зустрів дуже прихильно. І вразило, що кілька спроб ентузіастів утворити Камінь-Каширську ОТГ закінчилися поразкою. Здивувала така одностайність керівництва міської ради і депутатського корпусу, який, за винятком кількох чоловік, горою стояв проти об’єднання. Це такий собі, знаєте, примітивний егоїзм проявився. Влада повинна бути ефективною. А в нас в силу цілого ряду обставин, на жаль, це не завжди так. Мені не подобається таке загравання голів рад з жителями: голова не змушує щось робити, а за це отримує вдячних виборців. Ще не виробилася та свідомість, що обирати варто людину не таку, що зручна для тебе, а таку, яка буде корисною громаді. Система має мати повноваження і можливості примусу, бути фінансово та юридично спроможною реагувати на виклики.
– Щодо виборів. Новий Виборчий кодекс вимагає від кандидатів у депутати визначитися у прихильності до тієї чи іншої політсили і йти з нею одним фронтом. Чому Ви обрали для себе партію «ЗА МАЙБУТНЄ»?
– Мені ця партія імпонує. Подобається прагнення об’єднати професійних і досвідчених людей для того, щоб змінювати життя на місцях, у різних планах розвивати території. Зацікавився нею, коли відбулося формування депутатської групи «ЗА МАЙБУТНЄ» у Верховній Раді. Побачив у волинських депутатів інтерес і прагнення працювати на користь Волині. Вони ж представляли різні політсили, але переступили через розбіжності на рівні ідеології партій заради розвитку місцевого самоврядування в Україні. Пізніше отримав пропозицію приєднатися до команди і погодився, бо наші погляди і життєві принципи сходяться. Тепер в одній команді будемо добиватися змін на краще.
Спілкувалася
Іванна ВЕЛИЧКО.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
