Годі знайти серед свідомих мислячих громадян людину, яка б заперечила потрібність реформи децентралізації. Вона, ця реформа, давно не просто назріла, а вже перезріла. Тож останні, ухвалені парламентом, рішення, що дозволяють провести 25 жовтня місцеві вибори на новій адміністративно-територіальній основі, дають надію на наближення влади до людей і поліпшення їхнього життя передусім через якісно новий рівень надання послуг в ОТГ.
Ухваливши постанову про ліквідацію і утворення районів, Верховна Рада довела до логічного кінця і етап реформи субрегіонального рівня. Нагадаю, зокрема на Волині замість 16 утворено 4 укрупнених райони із центрами у містах Луцьк, Ковель, Володимир-Волинський і Камінь-Каширський. У процесі поділу області на нові адміністративно-територіальні одиниці було чимало дискусій навколо четвертого району. Камінь-Каширський в особі передусім активістів (районна і міська влада, на жаль, як мовиться, “умила руки”) посилався передусім на переваги визначених і затверджених Кабміном критеріїв і відстоював своє абсолютне право отримати статус центру новоутвореного району. На таку ж роль претендувало і селище міського типу Маневичі, де місцева влада на відміну від камінь-каширської зайняла активну позицію у змаганні за центр нового району.
Врешті парламент ухвалив запропонований Міністерством регіонального розвитку проєкт постанови, згідно з яким у північній частині Волині утворено укрупнений Камінь-Каширський район, до якого увійшли території Камінь-Каширської, Сошичненської, Любешівської, Маневицької і Прилісненської об’єднаних територіальних громад. Логічно Камінь-Каширський мав би об’єднати навколо себе Ратнівський і Любешівський райони. Однак у “верхах” вирішили по-іншому, що вже неможливо змінити лише криками на майдані чи перекриванням автодоріг. Але і в такому варіанті об’єднання є плюси, переваги, перспективи розвитку.
ЦВК оголосила вибори, виборчий процес стартував.
Попри це наші сусіди маневиччани, точніше окремі їхні представники, залишилися на своїх позиціях і пробують достукатися до чиновників у горішніх ешелонах влади з вимогою переглянути парламентську постанову і надати статус центру району смт Маневичі або ж приєднати Маневицьку та Прилісненську об’єднані територіальні громади до Ковельського району. Вони мають намір звернутися навіть до суду, аби визнати постанову парламенту такою, що суперечить Конституції України. Подібного роду заяви неодноразово озвучувала і лідерка ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко.
Чи варто картати кожного жителя Маневиччини, який хотів би бачити центр району у Маневичах, а отже і досі залишається активним у цій дискусії? Переконаний — ні! Це нормальна громадянська позиція. Але водночас аргументи і риторика мають бути коректними, об’єктивними, без маніпуляцій. І ось тут варто навести фрагмент з інформаційного посилу депутатки обласної ради від Маневиччини Людмили Кирди, поширеного у місцевих ЗМІ, жителям свого району: “…важко збагнути, чому найбільший в області район, який має потужний економічний потенціал і розвинену логістичну структуру, столичні чиновники віднесли туди, куди з віддалених сіл маневиччанам важко буде добиратися по бездоріжжю – до Каменя-Каширського, тоді як колківчан приєднали до Луцького району”.
Я далекий від думки, що шановна депутатка не знає новацій і суті адмінреформи. Адже відтепер усі послуги надаватимуться в ОТГ. Відпаде потреба людині із села їхати по довідку в райцентр, як це практикується ще сьогодні. У нашому разі жителі віддалених сіл Маневиччини не матимуть потреби “добиратися по бездоріжжю” до Каменя-Каширського. Вони їхатимуть в особистих справах у ЦНАП своєї ОТГ — у Маневичі чи Прилісне. До Каменя-Каширського кожен охочий їхатиме хіба що з бажанням ознайомитися з містом, у гості тощо. Тож негречно у даному разі спонукати сільського жителя Маневиччини до гніву, невдоволення, бо, бачте, “важко буде добиратися по бездоріжжю” до Каменя-Каширського. До речі, згадане “бездоріжжя” однакове що з Маневич до Каменя, що у зворотньому напрямку.
Натомість цілком поділяю стурбованість Людмили Кирди, висловлену у наступних двох реченнях: “Якщо не буде району (треба розуміти Маневицького — авт.), то невідомо, яке майбутнє чекає бюджетні установи, заклади комунальної власності, найперше, – центральну районну лікарню. Вже йшлося про включення її до опорних медичних закладів, а якщо не буде району, то й про такий статус годі говорити”.
Авторитетні представники експертного середовища, висновки яких при ухваленні остаточних рішень враховують у Кабінеті Міністрів, переконані, що заклади комунальної власності ліквідованих районів слід передати у власніть ОТГ. Подальша їх доля залежатиме від успішності таких громад. Очевидно, це стосуватиметься і лікувальних закладів. А ось питання про те, стане чи ні опорним закладом Маневицька лікарня, передусім залежить від кількості та спектру наданих послуг. Якщо з останнім критерієм у Маневицькій лікарні, можна сказати, все гаразд, то щодо першого потрібно ще чимало попрацювати. Хотілося б щиро вірити, що в маневицьких медиків у цьому плані складеться все добре.
І наостанок хотів би відповісти тим скептикам, які називають Камінь-Каширський “краєм світу”. Передусім варто знати, хто і коли сказав це вперше. Так ось, авторство належить відомим і популярним сміхотворцям Штепселю і Тарапуньці, які, дізнавшись, що у Камені-Каширському закінчується залізниця, жартома назвали цей край “краєм світу”. Це було в часи сумнозвісного кремлівського правління, коли кордини Західної України тодішнього “великого і непорушного СРСР” межували з країнами “загниваючого капіталізму”. У розумінні вождів Кремля світ починався у Владивостоці і закінчувався на західних рубежах союзу. Сьогодні ж, друзі-скептики, коли Україна визначила курс на інтеграцію в європейську спільноту, якраз цей “край світу” є воротами у Європу. Чи ж бо не пора змінити географічні орієнтири?
Петро ТРОФИМЧУК.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
