Ніколи я не гадав, що у світі може бути подібна несправедливість.
Понад півтора роки тому вирішив продати старенького тракторця. Тож подав оголошення в районну газету про свій намір. Дуже швидко на нього відгукнулися батько й син — Микола та Олександр Н. Приїхавши до мене, покупці оглянули техніку, тракторець їм підійшов, ми зійшлися в ціні та після короткої розмови “вдарили по руках”.
Оплативши покупку, мої гості разом із технікою прихопили також кілька деталей на суму 3 тисячі гривень. Коли ж мова зайшла про кошти, ті відповіли, що згодом розрахуються. Але час ішов, а обіцяних грошей я так і не бачив. Тому вирішив сам нагади їм про борг. Прибувши в село Теклине, де мешкають чоловіки, отримав від них відповідь, що вони наразі не мають потрібної суми. Микола Н. пообіцяв повернути все, коли отримає пенсію. Я згодився…
Але після тих слів нічого не отримав. Через кілька місяців очікування спробував знову нагадати боржникам, що вже потрібно мати й совість. Мені, пенсіонеру, також кожна копійка не є зайвою. А тут три тисячі… Цього разу вони стали переконувати, що обов’язково заплатять за деталі, попрохавши зачекати ще трохи, адже зараз не можуть повернути, бо “гроші їм потрібні на лікування сина, який потрапив у аварію”. Співчуваючи людській біді, погодився ще почекати та навіть пристав на варіант, аби вони компенсували лише половину вартості деталей. Ніби погодилися.
Проте і далі грошей ніхто не повертав. Коли ж через пів року поїхав до них утретє, то мені відповіли: “Нічого віддавати не будемо”.
От і думаю, як іще достукатися до совісті людей. Правда, чи можна їх тепер називати людьми. Звичайні аферисти. До останнього надіявся, що не обдурять старого пенсіонера. Тому звертаюся вже через газету до вас, “покупці”: вчинивши підло раз, потім важко вам буде відмитися, повернути чесне ім’я. Якщо ви мене не почуєте і після цього, буду шукати помочі у правоохоронних органах.
Микола Придатко, м.Камінь-Каширський.
