Розмова з цим завжди усміхненим та позитивно налаштованим хлопцем підштовхує до звершень. Андрій Телепей із Каменя-Каширського (на фото) знає чого прагне і впевнено простує до мети, надихаючи своїм прикладом інших. Впевнений, що попри всі життєві негаразди і власні недоліки потрібно працювати, рухатися вперед, і навіть майже цілковита відсутність зору не може стати на заваді. Він – затятий спортсмен, майстерний масажист і просто чуйна та надзвичайно життєрадісна людина.
У здоровому тілі – здоровий дух
Андрій завжди любив спорт і нині не уявляє себе без фізичної активності. Айкідо, голбол, біг, важка атлетика – лише мала частина його захоплень. Однак найбільшою пристрастю стало саме дзюдо.
– У цьому виді спорту дуже багато позитивних моментів: ти відчуваєш противника, самостійно контролюєш ситуацію і навіть якщо програєш, то знаєш усі свої помилки, розумієш, над чим маєш попрацювати. Важливу роль відіграє також фізична підготовка – тут ти відповідаєш сам за себе. Перемога залежить від твого настрою і старань. Складно передати, який приплив адреналіну відчуваєш, коли виходиш на татам, змагаєшся, «прочитуєш» суперника. Мені це подобається, – із захопленням розповідає Андрій.
Першу перемогу у новому для себе виді спорту хлопець здобув у 2017 році. Протренувавшись всього лиш місяць, виборов друге місце у чемпіонаті України з дзюдо серед спортсменів з вадами зору. Відтоді щороку тішить рідних здобутками. А нещодавно отримав звання кандидата у майстри спорту. На меті – майстер спорту і золота медаль чемпіонату.
Андрій намагається стабільно підтримувати себе у формі, але зізнається, що через роботу не завжди це виходить, тому постійно працює над собою вдома, а на роботі має гантелю, карімат, на якому робить вправи у вільний час. У залі займається ввечері. Здебільшого двічі на тиждень, інколи – один раз, а от перед змаганнями – у посиленому темпі. Тривалість тренування визначається об’єктивною потребою, але, в середньому, необхідно 2-3 години (розминка, відпрацювання прийомів, випробування своїх сил у боротьбі). Хоча тренується, фактично, у дитячому залі, має собі партнерів під стать. Для підтримки тонусу періодично змінює їх. Переконаний: головне – самодисципліна.
«Радію, що приношу користь людям»
Андрій зізнався, що з юних років роздумував, як влаштовувати своє життя. Спорт був невід’ємною частиною його цілей, а от з вибором професії було складніше, адже вибирав між медициною та юриспруденцією. Перемогла перша. На студентській лаві зрозумів, що не помилився. Було цікаво. Звичайно, доводилося і вночі повчити, і кави попити з макетом черепа чи хребта. Роки видалися активними. Та й загалом посидючість не для Андрія. Отримав диплом масажиста і радіє, що приносить користь людям. Окрім того, це ще й можливість заробити на життя.
– Буває, люди приходять до мене без діагнозу, або ж навпаки, як до останньої інстанції. Мені потрібно зрозуміти, яка причина, проаналізувати, за потреби – підчитати, дізнатися щось нове. Допомогти, – розповідає наш герой. – Я вважаю, що кожен із нас чимось корисний у суспільстві, чимось потрібний. Мені подобається бачити результат своєї роботи. Радію, що приношу користь людям.
Попри ґрунтовні знання і практичні навики, Андрій не зупиняється на досягнутому. Каже, удосконаленню немає меж, тому щоразу намагається вивчити щось нове, зрозуміти більше. Інколи читає книжки (з допомогою спеціальних зчитувальних програм, аудіо файлів). Окрім того, цікавиться новинками та відкриттями медицини, психологією, економікою. Любить інструментальну музику, із захопленням слухає духовий оркестр, саксофон та християнську музику.
«Наші недоліки створені для того, аби ми були сильніші»
– Щовечора я обдумую, яким був мій день. Якщо я нічого нового не дізнався, не вивчив, не приніс користі людям, то день був не дуже результативним. Тоді кажу сам собі, що завтра так не буде. Треба працювати, рухатися вперед. Інколи аналізую, чи таким я уявляв себе у 18. Розумію, що десь міг попрацювати більше, десь не дотягнув. Але ще є шанс. Завжди ставлю собі високу планку, бо у будь-якому разі ми маємо стояти на рівні із сильними, не обмеженими людьми. Наші слабкості не знімають із нас відповідальності. Якщо людина має проблеми зі слухом, зором, не може ходити, це, на мій погляд, для того, аби вона стала ще сильнішою, – таку стійку позицію відстоює Андрій Телепей.
Хлопець переконаний, що ті, хто добре почуває себе у суспільстві, повинні допомагати слабшим. Наприклад, влітку він був волонтером в таборі для неповносправних у Маріуполі. Працював масажистом і частково спортивним інструктором. І це яскравий приклад необмеженості можливостей людини. Обмежена у чомусь людина також може допомогти іншим.
– Спочатку виникали складнощі, коли я хотів самостійно кудись поїхати. Або ж коли додому доводилося повертатися 2,5 кілометри. Батьки переживали, але зараз я спокійно роблю це сам. Мені не потрібна постійна допомога, хоча зір практично відсутній. Я користуюся тростиною, повністю задіюю свої знання, максимально використовую свій слух, уважність, запам’ятовую якісь орієнтири, – ділиться нюансами повсякдення Андрій. – У кожного є потенціал, але не всі його бачать. Звичайно, бувають труднощі, але це не причина, аби зупинятися. Це причина, аби переглянути, де ти не допрацював, і допрацювати. Зробити знову, але краще. Не треба робити собі поблажок. Краще не досягнути поставленої планки, аніж занизити її.
Іванна ШЕМЕТЮК.
