Сотка за соткою починають зникати лісові насадження в урочищі “Силікатний”. Працівники держлісгоспу стурбовані. Влаштувавши посилений контроль за лісом, вони впіймали тих, хто нищить лісопосадки. Але чи притягнуть винних до відповідальності?
Усьому загалу відомо, що на “Силікатному” довгий час велося несанкціоноване видобування піску. За роки злочинного користування надрами там вирито котлован глибиною до 10 метрів на площі більше одного десятка гектарів. За орієнтовними підрахунками представників державної інспекції сільського господарства Волинської області у Камінь-Каширському районі, зокрема, відділу охорони та використання земель, ця площа сягає 20 гектарів. Із них близько на 10 гектарах уже пройшло природне відновлення, тобто територія заросла травою, чагарниками, самосівом сосон, беріз. У 2005 році міська рада виготовляла проект «Рекультивації порушених земель піщаного кар’єру в урочищі «Силікатний». Однак ніяких робіт по впорядкуванню території на площі, передбаченій у документації, тобто на 5 гектарах, не проводилося. хоча міська не зобов’язана була цього робити, оскільки піщаний кар’єр знаходиться не на її території. Тож із «Силікатного» пісок вивозили всі, кому було не ліньки, а відповідно багато хто і заробив на цій незаконній діяльності. І вивозили до тих пір, поки працівники правоохоронних органів не взялися серйозно за цю справу та не почали притягувати до відповідальності тих водіїв машин з піском, котрі потрапляли їм на очі. Зрештою охочих заробити у такий спосіб значно поменшало. Тож у місті, як би це дивно не звучало, виник дефіцит піску.
Прийшов час, коли і цю проблему довелося вирішувати. У 2014 році районні керівники в особі голови районної ради Віктора Суса та голови міської ради Василя Бондара зійшлися на думці, що задля забезпечення людей одним із чи не основних будматеріалів – піском, – слід створити санкціонований піщаний кар’єр. Проте, як виявилося у ході консультацій із відповідними службами, проект цієї розробки, зокрема, отримання ліцензії, може дуже дорого коштувати. Тож вирішили поступити по-іншому.
За Підцир’ям існувало стихійне сміттєзвалище. Комунальна служба ніяк не могла його ліквідувати. Не ставали їй на допомогу і екологічні служби. В той же час тут неподалік були роздані земельні ділянки під забудову. Цілий мікрорайон мав межувати із сміттєзвалищем. А місця тут низинні, тому для новобудов ще й виникла загроза підтоплення. Водночас серед смітника місцями люди почали робити стихійні копанки піску. Відповідно міська рада вирішила одним пострілом поцілити у кілька мішеней. Мудрі голови придумали створити тут штучну водойму, на якій з часом навіть рекреаційні пункти планують облаштувати. Тож таким чином і сміття прибереться з-перед очей, створиться зона для відпочинку поблизу нового мікрорайону, зникне загроза підтоплення та й дефіцит піску щезне принаймні на деякий час. Ось так будівельний пісок для потреб жителів міста почали брати з місця створення водойми.
На рекультивацію земель, раніше порушених самовільною розробкою піщаного ґрунту за Підцир’ям на площі майже 4 гектари міська рада виготовила відповідний проект. Обійшовся він їй у 11 342 гривні. Але насправді сплатив цю суму підприємець Петро Луцик. Із ним згодом було укладено договір про рекультивацію земель. Цей документ передбачав, що підприємець виконає зазначені роботи безкоштовно. У ході створення так званої водовипускної водойми проектною документацією передбачалися обсяги земляних робіт та їх вартість. Зауважимо, що за відповідними розрахунками для розробки ґрунту екскаватором при влаштуванні ложа водойми та укосів вставлено приблизний об’єм піску для переміщення — 117863 метрів кубічних. А загальна вартість будівельно-монтажних робіт відповідно до кошторису становить близько 2 мільйонів гривень.
В укладеному договорі між міською радою та підприємцем Петром Луциком було визначено, що останній своєю технікою буде копати, умовно кажучи, став, а верхній шар ґрунту, піщані поклади будуть віддаватися людям по талонах (один талон видається на 7 машин, тобто приблизно на 46 тонн піску). Аби їх, ці талони, отримати, жителям міста необхідно звернутися у мерію. Причому замовники піску повинні розраховуватися із підприємцем не як за пісок, а як за транспортні послуги.
— Надра є народним багатством, а тому ми не маємо права брати гроші з людей за користування ними, — запевняє міський голова Василь Бондар.
Відтак міська казна від запланованого створення штучної водойми за Підцир’ям ні збідніла, ні наповнилась. Роботи по рекультивації земель по суті фінансують пересічні громадяни, оплачуючи транспортні послуги за доставку піску. Заробляє на всьому цьому підприємець, що взявся за створення водойми, та ще й дає робочі місця. З одного боку все продумано правильно, зроблено відповідно до чинного законодавства. Але не зовсім добре те, що не визначена формула, за якою мала б вираховуватися плата за послуги. Виходить, як підприємцеві вигідно, таку ціну він і встановлює. Тобто, це 350 грн за машину піску чи 500 грн., вирішує він сам, враховуючи паливно-мастильні матеріали, амортизацію техніки, оплату праці найманих працівників, ну і якась копійчина для власного доходу має залишитися, бо ж недаремно трудиться. Зазвичай, коли хтось один встановлює ціну на щось, у всіх виникає підозра чи обґрунтована вона, ця ціна, чи не завищена. Проте міська рада поклалася на совість Петра Луцика. Вона навіть кількість вивезеного піску контролює лише у звітних паперах, які подає підприємець, та на основі виданих нею ж талонів на пісок. В натурі ж все це не відстежується.
— На даний час із місця рекультивації водойми вивезено понад 17700 м3 піску. В розробці ще близько 100 тис. м3 піску, — розповідає Василь Бондар.
Ось таким чином підводимо читача до розуміння того, що монополізм у забезпеченні піском громади може спровокувати виникнення ряду бажаючих також заробити на такому бізнесі. Відтак знову можуть з’явитися підпільні користувачі надрами. Чи б пак вони вже з’явилися?
Працівники ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» почали помічати зменшення площ лісових насаджень, що межують із піщаним кар’єром в урочищі “Силікатний”. Справа в тому, що сам кар’єр уже практично вичерпав свої запаси. Відповідно піщані браконьєри почали нищити прилеглий до кар’єру ліс, під яким також є поклади піску. Тож тепер хоч і зрідка, та, схоже, таки вивозять з кар’єру і пісок, і повалену деревину.
Щоб перевірити, чи насправді завдається шкода лісовим насадженням довкола, де видобувають пісок, журналісти виїхали на “Силікатний”. На місці ми дійсно побачили незадавнені сліди техніки та чимало залишених викорчуваних пеньків. Помітили ми і те, що, беручи пісок по периметру екскаватори оголили корені багаторічних сосен. Тому недаремно лісівники забили на сполох, бо ж ліс явно зазнає шкоди.
– Як я потім поясню, куди поділося кілька соток лісового фонду? – обурений директор ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» В’ячеслав Кузьмич.
Лісівники звернулися за допомогою до правоохоронних органів, мають намір добиватися справедливості у відділі охорони та використання земель державної інспекції сільського господарства. Працівники лісу нещодавно зафіксували злочин, який є усі підстави кваліфікувати як самовільне використання земельної ділянки, зняття родючого шару, нецільове використання земельної ділянки. Особи, котрих зловили на гарячому (до речі, з допомогою колишніх учасників АТО, які допомагають здійснювати охорону лісів), лісівникам відомі.
У той же час, як повідомили в Камінь-Каширському відділі поліції, 17 лютого зареєстроване звернення про те, що в урочищі “Силікатний” невідомі особи незаконно видобувають пісок. За даним фактом проводиться розслідування. Та на якій стадій воно перебуває, наразі ми не маємо інформації.
Тетяна ПРИХОДЬКО.
Фото автора та працівників ДП “Камінь-Каширське лісове господарство”.
