Наприкінці січня ц.р. «Полісся» у публікації “Ми живемо наче в хліві, тільки що з віконцями” розповіло про життя сім’ї переселенців Голобородьків з Дебальцевого у селі Олександрія. Тоді Анатолій Голобородько відверто повідав про відсутність належних умов для проживання свого малолітнього сина Данилка і байдужість до цього та неквапливість до справ влади.
Нещодавно чоловік знову завітав до редакції та розповів, що змінилося за цей час.
— Хочу подякувати усім людям, які відгукнулися та допомогли нам, — сказав Анатолій Костянтинович та почав перелічувати все, що було зроблене на той момент і ким.
За його словами, усі позитивні зміни відбулися передусім завдяки небайдужим пересічним громадянам. Переселенець витягнув із кишені конверт, дістав з нього листа і обурливо підсумував:
— Так не годиться, щоб все, що зробили люди, влада приписала собі.
Анатолій Голобородько продемонстрував копію листа на ім’я голови ОДА за підписом голови райдержадміністрації Валерія Дунайчука, який отримав перед пасхальними святами. У ньому, зокрема, йдеться:
«Районна державна адміністрація повідомляє, що звернення жителя с. Олександрія, гр. Голобородька Анатолія Костянтиновича про покращення житлових умов розглянуто.
При розгляді встановлено, що Качинською сільською радою за благодійні кошти придбано 4 (чотири) металопластикові вікна, одні міжкімнатні та одні вхідні двері, дерев’яні дошки, облицювальну плитку та клей, гіпсокартон, пластикову вагонку, шпаклівку, шпалери, електроплитку, холодильник, меблі, віконні карнизи, тюль, постільні комплекти та ін.
За кошти, виділенні рішенням районної ради (20 тисяч гривень) придбана електропроводка, вимикачі, розетки, USB-плита (30 штук), фарба для зовнішніх робіт, фарба для підлоги, саморізи, дерев’яні направляючі, водяний насос. Всі інші роботи: водопостачання, облаштування пічного опалення, облицювання плиткою, гіпсокартоном, шпалерами, шпаклювання, оздоблення стелі, зовнішньої частини будинку, заміна вікон, дверей, електропроводки та ін. проведено сільською радою і її жителями».
Ось ці слова «сільською радою придбані» та «проведено» і обурили чоловіка, бо ж на власні очі, мовляв, бачив, хто і що робив, а особливої заслуги сільської ради тут не бачить. Тому Анатолій Костянтинович запросив журналістів поглянути, якою тепер стала їхня з Данилком оселя. І коли ми приїхали, він конкретно показав та розказав, чиї руки до чого приклались.
Дім переселенців, зауважимо, змінився разюче. І хоч робота тут ще не завершилася, та порівнювати є з чим.
— Валя Юхимчук і її чоловік Володя із села Качин (підприємці) купили два пластикових вікна. Володя із своїм знайомим їх і вставили. Валя придбала карнизи і тюль ось у цю кімнату. Стіл під телевізор, ліжко, диван, крісло, шафу теж вони для нас десь узяли. Двоє дверей із замками та завісами знову ж Валя із Володимиром купили, а потім Володимир із ще одним чоловіком їх вставили, — розпочав показувати зміни Анатолій Голобородько із дальньої кімнати, у якій тепер головним був Данилко.
Тут на тумбочці уже стояв телевізор і хлопчина залюбки переклацував пультом, демонструючи журналістам улюблені канали.
— Я тепер ще й Інтернет маю, — хвастався Данилко та тішився новими порядками в кімнаті, де ще кілька місяців тому були лиш чорні стіни і прилаштовані сяк-так пожитки.
У підведенні Інтернету до оселі посприяв отець Сергій Сіжук. Телевізор купив зі спеціальною знижкою у підприємця Сергія Кузьмича в Камені-Каширському. Чоловікові якось проїжджаючи мимо із автомобіля одні люди, яких не називає, дали 3 тисячі гривень. До них він доклав ще заощаджену тисячу та й прийшов у магазин прицінюватися. Але коли побачив скільки коштує електроніка — розчарувався, бо вартість телевізора була близько 6 тисяч, а ще ж потрібна антена. Розчарування Анатолія Голобородька побачив підприємець і, упізнавши у ньому переселенця із Олександрії, зробив для нього таку знижку, що із тих 4 тисяч ще 500 гривень навіть повернув.
У іншій кімнаті всього ще не доробили. Та все ж і вона набула пристойного вигляду. Тут розмістився батько-пенсіонер.
— У церкві у Качині батюшка із людьми зібрали 2 тисячі гривень. До них Валя добавила свої скільки там треба було і придбала плитку. Валі завдячуємо і пральною машинкою, — продовжував Анатолій Костянтинович свою розповідь. — Ще один батюшка, який проживає в Олександрії, купив із своєю мамою другу пару вікон, 121 квадрат ламінату та те, що під нього, плінтуси. Я спробував його сам класти, але ж не спеціаліст. Попросив людину і той чоловік мені за два вечори його поклав.
Отець Сергій Сіжук з мамою, зі слів Анатолія Костянтиновича, придбали два металопластикових вікна у другу кімнату, вони ж поклопоталися і купили на грубку плитку та клей.
— Валерій Дунайчук (пресвітер) зі своїми хлопцями обклали грубку. Також привезли із пилорами рейки, потім гіпсокартон, вагонку на стелю. По 6-7 чоловік приходили та обшивали стіни, пошпаклювали. Зробили стелю. Вчителі Качинської школи з директором купили шпалери і привезли. Потім дві вчительки та одна працівниця сільської ради прийшли їх поклеїли…
Анатолій Костянтинович намагався пригадати в деталях хто і що робив, та боявся когось забути, не згадати.
— Ось про столика письмового для Даньки не знаю, як сказати. Його привіз сільський голова, але хто посприяв у його придбані, мені не відомо, — знизує плечима чоловік.
Та журналістам відомо, звідки взявся цей стіл. Кошти на нього назбирав Андрій Михайлюк із Каменя-Каширського на місцевому ринку. За них нещодавно сільський голова і придбав письмового столика.
Анатолій Голобородько каже, що не розуміє, для чого адміністрація направила йому цей лист з неправильно поданою інформацією. Мовляв, якщо вже влада вирішила прозвітуватися переді мною, то достатньо було розписати, на що і скільки витратили 20 тисяч гривень, виділених з районного бюджету.
Тож журналісти поцікавилися у сільського голови, як витратили ці кошти.
— Ми купили 34 листи плити USB, на що пішло 10540 гривень. Придбали мінібашню забірну, трубу металопластикову, крани для проведення води. На це витратили 3020 гривень. Замінили у будинку електропроводку, розетки, вимикачі, коробки. Це обійшлося у 1551 грн. Купували також шпаклівку та ґрунтовку — 366 гривень, дві упаковки саморізів – 255 гривень. Для зовнішніх робіт закупили фарбу гумову (1800 гривень). Щоб обшити будинок плитами USB, придбали дерев’яні направляючі, рейки, 247 метрів погонних (із запасом, щоб було і на дах) за 2470 гривень, — перерахував витрати сільський голова Олександр Войтюк.
Він також наголосив, що не приписує собі заслуги і не має наміру цього робити. Проте зауважує, що йому довелося зайнятися передусім організаційними питаннями.
— Усі роботи, що виконувалися у будинку жителями сільської ради, були узгоджені із сільською радою. Ми спільно обговорили, хто що зможе зробити та зробить. У багатьох питаннях я також докладав власні кошти. А окрім того організовував людей для заміни електропроводки, обшивки стін і стелі, обкладання грубки, зовнішніх робіт. Зазначу, що було непросто зробити той лад, що вже є. Передусім через те, що сам Анатолій Костянтинович — людина конфліктна і часто просто блокував роботу, коли його бачення не співпадало, — розповів Олександр Миколайович.
Очевидно, не співпадало бачення Анатолія Голобородька зокрема в тому, яким чином проводили зовнішні роботи із обшивання будинку плитами USB. І тепер він має до цього певні претензії, бо з однієї сторони плити здулися.
На це сільський голова говорить: «Ситуацію виправимо». І вже виправили. Олександр Миколайович каже, що тепер було б добре ще допомогти сім’ї вирішити проблему із душовою кабіною. Але для Анатолія Голобородька питанням номер один на разі є прибудовка. Її він хоче переробити по-людськи, щоб зі стелі не текло та крізь дірки не забивало. Адже цей коридорчик для них слугує ще й кухнею. Та і тут сільський голова запевнив, що роботу готові продовжити.
Тетяна ПРИХОДЬКО,
село Качин.
Фото автора.
