Безмежний спокій. Й жодних почуттів.
Думок химерних. Тільки я й природа…
Коли броджу у сутінках лісів,
Є лише гордість: я – з Полісся родом.
… Це все було. На жаль – уже було.
Бродила і гордилась так щасливо.
А зараз сумно. У душі вже зло,
Бо ліс – не той, не схожий він на диво.
Місцями – джунглі, хащі й чагарі,
Місцями – голі плеса із пеньками…
А де ж гриби збирати дітворі?
А де ж відпочивати нам із вами?..
Кусюче й зле нашестя комарів
(Колись, в дитинстві, вірте, не кусали),
Безрадісний пташиний навіть спів –
Й для них, здається, також лісу мало…
В околицях десятки пилорам
Дзижчать невтомно навіть серед ночі.
Роботи не бракує там майстрам.
«Це короїд», – лісник ховає очі.
… Де ж наш прогрес? Кому бракує знань?
Які хвороби – в світі технологій?
Навкруг пеньки, пеньки… Куди не глянь.
Лишається звертатись лиш до Бога.
Галина Денисюк,
село Видричі.
