У дитинстві вона брала до рук голку, нитки і ножиці та починала шити іграшковим подругам новий одяг. Сьогодні ж мешканка Каменя-Каширського Наталія Мицько займається тим, що рятує людські життя, а у вільний від роботи час майструє саморобні ляльки.
Наповнює душу щастям
Наталія Мицько – звичайний фельдшер карети “швидкої” допомоги, хоча звичайною цю професію не назвеш. Чи не щодня разом із колегами лікарської бригади наша героїня вирушає на нові виклики, де їй постійно доводиться зіштовхуватися з неприємними ситуаціями, бачити біль, страждання, а часом смерть. Від того голова йде обертом і хочеться простого, душевного відпочинку, котрий жінка знаходить в незвичній, на перший погляд, творчості. Більше року тому вона захопилася виготовленням ляльок у стилі тільда і тепер створює зайчиків-пустунів, усміхнених фей та інших казкових, фантастичних і цілком реальних персонажів, а ще декорації, різноманітні сувеніри.
Своїм кумедним виглядом вироби майстрині справді можуть підняти настрій, наповнити серце щастям. Адже неможливо залишатися байдужим, коли бачиш оці довгі, витягнуті ноги та руки, очі-цяточки, рум’яна на щоках – все настільки живе, радісне, що усмішка сама розпливається по твоєму обличчі.
– Тяга до створення подібних речей у мене з дитинства. Як і кожна дівчинка тоді дуже любила гратися ляльками, особливо шити їм одяг. Батьки серйозно не сприймали це захоплення. Їм, звісно, подобалося, казали “будеш модельєром”. А вийшло, що стала медиком. Однак, певне, десь глибоко всередині душі задатки до цієї справи дрімали, чекаючи слушного часу. Якось захотіла пошити іграшки для своїх донечок і так воно пішло, – ділиться спогадами пані Наталія. – Нині помічаю, все більше отримую задоволення від майстрування ляльок. Для мене це своєрідна розрада, можливість відпочити опісля важкої роботи, відійти від того негативу.
Кожна лялька з характером
Її хобі справді подібне до медитації, відмінно заспокоює та додає нових сил, але має один маленький секрет – якщо на душі аж надто активно шкребуть кішки, краще відкласти справу на потім, бо нова поробка перейме твої почуття. Зазвичай процес “народження” ляльки починається з придумування майбутнього образу, підбору тканин, елементів гардеробу. Потрібно врахувати безліч нюансів, аж до яким повинен бути колір волосся. Та навіть коли ніби то з цим покінчено, можливі деякі творчі варіації, то ж Наталія ніколи до кінця не знає, якою вийде нова іграшка. Саме тому, вважає, створені її руками речі набувають унікальних, самобутніх рис, не схожих на інші подібні авторські роботи, свого характеру. Запозичує лише форму тіла ляльок. Проте й тут часто дає волю фантазії.
– Скажу по правді, зробити ляльку – складне завдання. Виготовлення навіть найпростішої займає кілька днів. Це при умові, що в тебе є тканини, волосся, інші матеріали. А ще ж викрійку слід підігнати, щоб візуально була схожа. Коли чогось бракує, якоїсь тканини, шукаю в місцевих магазинах, або замовляю. З тим взагалі виникають кумедні ситуації. От прихожу за тканинами до магазину, продавці допитуються мене, для чого вони потрібні. Відповідаю: для ляльки. Тож дивляться на тебе, як на дивака. Але наступного разу вже знаючи, чим займаюсь, чекають, поки підберу, – провадить далі.
Залюблені в хобі Наталії також чоловік і двоє донечок, які радо допомагають їй конструювати нові дивовижі, підкидають ідеї.
– Влаштовуємо своєрідні творчі вечори. Старша донька Ангеліна має хист до малювання, тому часто придумує ескізи іграшок, або каже, як робити, молодшій – Златі подобається напихати синтипон у ляльки. Чоловік Олег підсобляє з тим, що мені важко зробити, до прикладу, займається розробкою каркасу, моделює на комп’ютері викройки. Сімейна справа виходить. Дітям приємно біля нас бути, допомагати, – розповідає мисткиня. – Дуже завдячую своєму чоловікові. Не знаю, чи вистачило б у мене сил продовжувати творити, якби не його підтримка. Як ми тільки починали, отримували багато критики у Фейсбуці. Люди писали: навіщо цим займатись, ви як малі діти, краще кошики плести і таке подібне. То були моменти, у які хотілось кинути усе. Але Олег підтримав мене, заспокоїв і суворо заборонив опускати руки. Пам’ятаю, тоді він сказав: “Роби для себе, рідних і тих, хто розуміє. Від цього ти щасливіша. А це вартує багато чого”. От я і роблю.
Як зізнається Наталія, сама вже збилася з ліку, скільки виробів створила за останній рік. Свої ранні роботи вона роздарювала рідним, знайомим, друзям. Проте першу ляльку зберегла на згадку. Сьогодні ця справа приносить жінці не лише втіху, а й певний прибуток. Кумедні хенд мейд сувеніри замовляють як камінь-каширці, так і за кордоном. Останнім часом люди просять зробити іграшки за малюнками їхніх дітей, або втілити образ колеги, тощо. Бо переконалися, нічого краще за саморобну іграшку немає.
Олександр ПРИЙМАК.
фото з особистого архіву
Наталії Мицько.
Бажаю успіхів майстрині та здійснення усіх мрій！Якби таких людей було більше – світ став би кращий！