24 листопада в Україні, а разом з тим і в багатьох країнах світу небайдужі люди вкотре запалили свічки на спомин про невинних жертв Голодомору – понад три мільйони українських селян, свідомо знищених кремлівськими тиранами і їх посіпаками. Нині ні в кого (певне, окрім нащадків тих самих “упирів”) не виникає сумнівів, що великий голод, який вісімдесят п’ять років тому прокотився цими теренами, є спланованою акцією, вчиненою, аби приборкати вільний дух землеробів, примусити вступати до колгоспів. Хоча це лиш вершина жорстокого плану, спрямованого на упокорення всього українства. Та правду не приховати, як і неможливо змусити мовчати живих свідків згаданої трагедії. Кожне їхнє слово – красномовне підтвердження справжності жахливого злочину.
Від тієї правди й донині кров холоне в жилах. 1932-1933-го нелюди у чекістських шкірянках вривалися до осель селян, відбирали запаси харчів, зернові. Не зупиняло їх навіть те, що більшість родин були багатодітними. Катів це мало турбувало, вони викачували з трударів хліб, аби згодом наповнювати власні кишені, щоб багатіла партія. Може тому сьогодні старше покоління так цінує хліб, акуратно збирає зронені зі столу крихти. Бо літні люди пам’ятають, чого вартували ті крихти свого часу.
На щастя, масовий геноцид оминув західні терени України, але і тут голоду зазнали багато краян, особливо у міжвоєнний та воєнний період. Тож ми розуміємо і поділяємо велике лихо, котре спіткало мільйони представників нашого народу. Вже звично цього дня у вікнах багатьох жителів району горіли вогні запалених свічок, у храмах лунала спільна молитва за душі загиблих. А напередодні відзначення чергових роковин Голодомору в приміщенні райдержадміністрації провели годину пам’яті. У ході тематичного заходу присутні заслухали спогади очевидців тих подій та вшанували жертв червоного терору хвилиною мовчання. Насамкінець вокалістка РБК Людмила Лесик виконала пісню “Свіча”, котра, наче те послання, відгомін із далеких голодних часів, проносилася залом, проникаючи у серця слухачів.
Олександр ПРИЙМАК,
фото автора.