Незалежна громадсько-політична газета

Дорога до вершин спортивного Олімпу

10000000_464749360677132_837518072964186112_n.mp4_snapshot_01.25.28_[2018.09.15_13.26.35]П’ятнадцятирічна важкоатлетка Валерія Козак успішно виконала норматив кандидата в майстри спорту.

Дивлячись на цю тендітну дівчину-підлітка, важко уявити, що всього через якусь мить вона зуміє підкорити вагу майже двічі важчу за її власну. Проте Валерії Козак (на фото) не вперше випадає тягати стільки “заліза”. Незважаючи на юний вік і поки досить нетривале перебування в спорті (лише два роки), п’ятнадцятирічна важкоатлетка вже має в активі десятки здобутих медалей і відповідні чемпіонські титули. За цей час вона зуміла пройти шлях від недосвідченого початківця до доволі перспективної спортсменки, котра сміливо бере участь у змаганнях і перемагає. Черговим етапом на шляху професійного зростання юнки став Чемпіонат України серед чоловіків і жінок, що відбувся у Львові. Вдалий виступ дозволив дівчині виконати кандидатський мінімум у майстри спорту. Перед тим була напружена підготовка в юнацькій збірній країни, куди Валерія зовсім нещодавно потрапила, щоденні виснажливі багатогодинні тренування.

Останні настанови тренерського штабу… і ось учасниця з Камінь-Каширського району виходить на поміст, аби довести суддям, а насамперед собі, на що здатна. Затамувавши подих, чимала глядацька аудиторія у залі фіксує кожен рух, кожний ривок, кожен поштовх. Невелике приготування перед виступом, а далі відбувається щось неймовірне, наче пір’їна 64-кілограмова штанга відривається від землі, на кілька секунд зависає в повітрі… та з гучним грохотом опускається додолу.
Які секрети повідали журналістам Валерія та її наставник, майстер спорту Валентин Андрусь опісля повернення з чемпіонату, читайте на 8 стор.

Валентине Васильовичу, кожна нова нагорода Валерії переповнює серця краян-вболівальників невимовною радістю та ще більшою повагою до неї.  Чи задоволені ви виступом у Львові та які труднощі довелося там долати?

– Львівський чемпіонат відзначився змінами. Цьогоріч змагання вперше відбувалися за новими ваговими категоріями, тепер їх стало десять. Так, спорт – заняття не для слабодухих. Особливо, коли мова заходить про важку атлетику, адже тут від спортсмена вимагається величезна витривалість. Львів ми розглядали, як своєрідний перехідний місток, черговий крок на шляху професійного зростання. Тому на нього покладалися великі сподівання. Звичайно, результатом задоволені. Хоча і не завоювали призових місць, але головна ціль – виконання нормативу кандидата у майстри спорту нами досягнута. Нині розпочали підготовку до поїздки в Миколаїв, там відбудеться ще один важливий чемпіонат, який, коли пощастить, дозволить отримати звання майстра спорту… Поки тримаємо вагу до 49 кілограмів. А коли матимемо майстра спорту, тоді будемо думати, чи доцільно переходити в іншу вагову категорію. Не варто пояснювати, що чим більша вага, тим більше навантаження… У Валерії помітний стимул займатися спортом.

– Валеріє, багатотисячний читацький загал “Полісся” вітає тебе з таким значним досягненням!  64 (!) кілограми! Невже так легко такій тендітній дівчині втримати стільки “заліза” у своїх руках над головою?

– Не без того. Однак за два роки вдалося освоїти практичні навички, маю тепер більше досвіду. Найскладніше було перебороти свій страх, призвичаїтися до того, що на тебе дивляться з усіх боків, фіксують кожну твою похибку, кожен успіх. Виступало учасників дуже багато, поверх трьохсот. Це велика маса людей. Серед них хочеться достойно себе проявити.

– Перед тим, як вийти на поміст і підіймати штангу, спортсмен, зазвичай, має кілька секунд, аби підготуватися, натерти руки магнезією. Про що думається в ту мить?

– Думала, головне, не боятися, підняти штангу, не підвести себе, тренерів. Просила допомоги в Бога, Його підтримки. І Господь допоміг.

– Як гадаєш, тепер, опісля виступу, занять разом із учасниками юніорської збірної України, чи відрізняється підготовка там і в Камені-Каширському?

– Різниця лише в інтенсивності. Тренування, котрі проходила я вдома, відбувалися три рази на тиждень, по одному на день. А в збірній ми тренувалися кожного дня двічі — зранку і ввечері. Виходило так, що спортсмени прокидалися і відразу починали підготовку. Так протягом дня… Витримати стільки навантаження – непросто, але мені подобалося займатися. Старалася виконувати все правильно, аби у Львові отримати кандидата в майстри спорту. Зараз ціль на Миколаїв. Все можливо, якщо там покажу хороші результати, то дадуть звання майстра спорту. До початку змагань залишився місяць, навіть менше. Тож сьогодні активно готуємося, двічі на день тренуємося. Це все-таки не ритм юніорської збірної, але виснажливо. Щодень доводиться маршрутками діставатися до Каменя–Каширського. Виходить двічі туди, двічі назад.

– Чи легко поєднувати спорт і школу? Знаю, ти від навчання звільнена, то ж в подальшому потрібно буде надолужувати те, що пропускаєш. І ще одне, сумуєш за друзями, тим, що менше часу можна приділити відпочинку, спілкуванню з ровесниками?

– Звичайно, дуже сумую за друзями, школою. Стараюся навідуватися до школи, щось підтягнути з навчання. Але тепер важка атлетика – це частинка мого життя, котрій приділяю свій час, вкладаю душу. Хочеться все більше працювати. До речі, у нашій команді тренується багато дівчат. Загал, що прийшов спочатку, зберігся, хоча дехто і полишив займатися. Залишилися тільки ті, хто досить тривалий час тренується. Просто треба цю справу любити.

Олександр ПРИЙМАК.

Please enter banners and links.

Спорт
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *