Незалежна громадсько-політична газета

Чому домовина – це не поштова скринька на той світ?

с..Століттями науковці світу намагаються відшукати чудодійний еліксир, який дарує людині безсмертя. Та всі їхні старання від самого початку приречені на провал, марні. Адже забувається проста, але найголовніша аксіома – наше земне життя є лиш тимчасовим, підготовкою до зустрічі з Богом, у котрому справжня вічність. Пам’ятаймо про це. У визначений час кожному доведеться переступити сходинку в потойбіччя. І що тоді? Невже ми не зможемо забрати туди улюблені речі, автомобіль, чи навіть дім? “Ні, пояснює настоятель Свято-Петропавлівського храму села Підцир’я протоієрей Сергій Михалюк, – бо спочилому вони не потрібні”.
– Тема поховання серед українців завжди була оповита різноманітними містичними забобонами. Особливо, коли справа стосувалася домовини, народна фантазія навигадувала безліч правил і заборон, найперше щодо того, що слід класти до труни (окрім покійника, звичайно) та чого не варто. Скажімо, у деяких регіонах за правило є залишати там коштовності, запасне взуття, гроші, нерідко улюблені речі, якими спочилий родич користувався за життя. Найбільш “продвинуті” примудряються прилаштувати навіть мобільні телефони чи інші гаджети. А от особисті фото чомусь зась – бути біді. Як дивиться на такі традиції православна церква? Чи є встановлений перелік речей?
– У кожній місцевості традиції поховання спочилих різняться. Зазвичай їх наряжають у такий одяг, у який людина одягалася в часі земного життя. Згідно церковної традиції спочилим у руки дається погребальний хрест, свіча, на груди покладаються невеликі образи Христа чи Богородиці, накривають останки спеціальним, освяченим у храмі, покривалом. Священик в часі Відспівування кладе на чоло вінчик (вінець) після прочитання спеціальної молитви, в якій просить Господа, щоби Він усі гріхи, в яких людина покаялася, простив і не пригадував у Вічності. А от інші речі укладати до домовини недоречно. Та й навіщо, бо ж сказано в Святому Євангелії: “у Вічності ті, що сподобилися досягти того віку, є рівні ангелам” (Лк.20:35-36). Тобто вони лишають усі турботи та потреби цього земного життя і нічого з того, що живі кладуть в домовину, перетворюючи її на “поштову скриньку”, покійникам не потрібно. Дуже давно Спаситель людства Ісус Христос дав нам пораду: “Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищать їх”. Мова йде про духовні скарби, котрі цінніші за найдорожчі земні коштовності та стануть мірилом винагороди спочилому від Господа. “Бо там, де твій скарб, там і твоє серце”. Якщо рідні турбуються про загробну долю душі спочилого, мають щире бажання допомогти тій людині, краще в такому випадку пожертвувати щось варте сироті чи вбогому, матеріально допомогти на лікування хворому, одним словом – робити справи милосердя, нікому про це не розголошуючи, при цьому молячись про Милість Божу для тої душі, якій хочемо проявити тут, на землі, свою дієву любов.
– Нерідко рідні людини, котра переступила поріг вічності, розповідають про те, що покійник з’являвся їм у сні з того світу і просив передати якусь річ: забуті під час поховання капці, хустки, окуляри, пляшку води, тощо. І ті, аби “задобрити” небіжчика, виконують дивне “прохання”, закопують “замовлення” в могилу чи передають в домовині з новоприставленим. На ваш погляд, так чинити правильно, або ж все це лише плід людського марновірства?
– Хоча Православна Церква дуже обережно ставиться до снів і не займається їхнім тлумаченням, проте коли сняться спочилі, то це чи не єдиний випадок, коли Церква пояснює сон та знає точну відповідь на питання “що робити?”. Потрібно посилити молитву за упокій безсмертної душі тої людини, яка приснилася. Треба відвідати храм і звернутися до священика з проханням помолитися за спочилого під час Божественної Літургії чи відслужити заупокійну панахиду. При цьому не слід занадто хвилюватися чи лякатися. Померлі не можуть заподіяти нам ніякої шкоди. Було би дуже доречним в даному випадку до молитви за спочилих додати і власну участь у Таїнствах церкви. Перш за все потрібно частіше бувати на Сповіді та приступати до Святого Причастя. А все інше, про що було сказано у запитанні, дійсно, можна вважати абсурдом та людським марновірством. Адже наші спочилі рідні у потойбічному житті крім наших молитов, які підкріплюються справами милосердя, нічого зайвого не потребують.
– Дякую, отче, вам за розмову!
Спілкувався
Олександр ПРИЙМАК.

Please enter banners and links.

НОВИНИ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *